Екологічний моніторинг як метод екологічних досліджень

Моніторинг - це глобальна система нагляду і контролю за станом навколишнього середовища. Складовими елементами будь-якого моніторингу є: нагляд, оцінка стану, прогноз змін.

Розрізняють три рівні моніторингу як методу дослідження довкілля: біосферний, екологічний, санітарно-токсичний.

Розглянемо кожний окремо.

Біосферний моніторинг - це система досліджень, що дає можливість визначити глобально-фонові зміни у природі (радіа­цію, озон, тепло, вуглекислий газ СО₂, циркуляцію газів між океа­нами, запиленість, міграцію тварин, погодно-кліматичні зміни на планеті).

Екологічний моніторинг - це визначення змін у складі біоце­нозів (екосистем), природних комплексів. Наприклад, змін, що від­буваються внаслідок забруднення річок, озер, певних ділянок пес­тицидами, мінеральними добривами, вихлопними газами тощо.

Санітарно-токсичний моніторинг - забезпечує нагляд за ступенем забрудненості природних ресурсів шкідливими речови­нами і їх впливом на організм людини, фітоценоз і зооценоз. На­приклад, збільшення кількості пестицидів і мінеральних добрив у ґрунтах призводить до збільшення їх кількості у продуктах хар­чування - овочах, м’ясі, молоці, злакових культурах.

Глобальну систему моніторингу навколишнього природного середовища (далі - ГСМНПС) було створено в 1975 році під егі­дою ООН, але ефективно працювати вони почали лише в останні роки. Питання створення організації глобальної системи моніто­рингу НПС розглядалося ще в 1974 році.

Ця система складається з 5 взаємопов’язаних підсистем:

- вивчення кліматичних змін;

- вивчення далекого переносу забруднюючих речовин (по- лютантів) довкілля;

- вивчення гігієнічних аспектів довкілля;

- дослідження Світового океану;

- дослідження ресурсів суші тощо.

Існують 22 сітки діючих станцій системи глобального моні­торингу (їх понад 300), а також міжнародні та національні системи моніторингу.

У сучасному розумінні екологічний моніторинг - це система режимних довгострокових безперервних спостережень за станом довкілля з метою використання одержаної геоекологічної та біое- кологічної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень і складання прогнозів динаміки екологічних ситуацій у різ­них регіонах планети. Комплексний моніторинг довкілля повинен забезпечити своєчасне передбачення екологічної катастрофи, змен­шити її силу або відвернути. Від якості даних моніторингу зале­жить ефективність рішень, що приймаються.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

- організація єдиної державної системи контролю за скла­довими природного середовища;

- налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природ­них ресурсів;

- інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

- моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

- розробка управлінських рішень, спрямованих на забез­печення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється:

- загальний (стандартний) моніторинг навколишнього при­родного середовища - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно- технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогно­зування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рі­шення на всіх рівнях;

- оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього при­родного середовища - це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окреми­ми об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпеч­ні умови для населення;

- фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища - це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем та біосфери в цілому. Здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має підсистеми:

- геосферний моніторинг - оцінка стану і прогноз змін у літосфері, гідросфері та атмосфері;

- геохімічний моніторинг - включає дослідження й інвента­ризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і ски­дів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і 94

водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкла­дів та ін.;

- біологічний моніторинг - основою його є вивчення стану фітоценозу за візуальними симптомами пошкодження листя, роз­витку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рос­лин і структури рослинних угруповань під впливом природних і антропогенних факторів.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

- локальному - на території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів);

- регіональному - в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів;

- національному - на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та космічних орбітальних станцій;

- глобальному - використовується для досліджень і охоро­ни природи та здійснюється на основі міжнародних угод у цій сфері.

Моніторинг є дієвим засобом природоохоронної політики, але лише за умови широкого та регулярного надходження еколо­гічної інформації до населення (наприклад, як прогноз погоди).

З 1990 р. під керівництвом провідних учених та науково- дослідних установ АН України (інститути кібернетики, геології, геохімії, географії тощо) розроблена й виконується програма «Спеціальний комплексний екомоніторинг України», в якій бере участь більше 30 організацій.

У цілому, спостереження за станом довкілля в Україні здій- нюють десятки міністерств та відомств:

- Міністерство екології та природних ресурсів України;

- Державна гідрометеорологічна служба;

- Національне космічне агентство України;

- Міністерство охорони здоров’я України;

- Міністерство аграрної політики та продовольства України;

- Державний комітет лісового господарства України;

- Державний комітет України по водному господарству;

- Державний комітет України з питань житлово-комуналь­ного господарства;

- Державний комітет природних ресурсів України;

- Державний комітет України із земельних ресурсів;

- Національний комітет авіації України.

Надана цими установами інформація узагальнюється та ана­лізується Мінекології та природних ресурсів і щорічно публіку­ється у Національній доповіді про стан навколишнього природ­ного середовища України.

3.4.