Два волоки, Заволоцька Чудь і Суздаль

Новгородські торговельні шляхи були пов’язані з іншими транс­портними системами трьома головними волоками.

Перший, північний волок знаходився на північно-східному кордоні, в літописах його згадано ще бл.

Другий, південний волок, що називався Дамським, уперше потра­пив на сторінки письмових джерел 1135 р.⁶⁷.

Місто Білоозеро стало вихідним пунктом північного волоку. Щоб дістатись до того волоку, треба було переплисти озеро, пря­мувати далі на північ по річці Шексна і вийти в Онезьке озеро поблизу Тудорового Погосту. Далі шлях ішов через озеро до лівого берега, де було гирло річки Водла, потім треба було плисти проти течії цієї річки аж до Водлозера і Валдутового Погосту. Вже звідти тягнувся волок на схід до сусіднього Кенозера, з якого водний шлях вів до річки Онега (255 миль/416 км, площа басейну 22 228 кв. миль/ 57 000 км²). Цей волок мав назву Волочок Кенський. Пропливши десь 40 миль на північ уздовж річки Онега, треба було подолати ще один волок, який вів до річки Ємци, притоки Північної Двіни — головної артерії Крайньої Півночі (466 миль/750 км, площа басейну 140000 кв. миль/360000 км²).

Первісна назва річки була фінською — Vainajoki ( фін. V-)⁷¹.

Басейни річок Онега та Північна Двіна були відомі в давньо­руських джерелах як Заволоччя, «земля за волоками».

Давньонордичні тексти називають той регіон Бярмаланд.

Проте в деяких випадках, як-от у договорі 1326 р. між Нов­городом і Норвегією, використано скандинавську форму, основану на слов’янській назві: Sauloke¹².

У давній Русі населення Заволоччя дістало назву Заволоцька Чудь, натомість давньонордичні джерела використовували іншу назву — Bjarmar. Переконлива теза Д. В. Бубріха голосить, що Заволоцька Чудь (Bjarmar) насправді була весь, втягнена в господарсько-торго­вельну діяльність Півночі⁷³. Я приймаю гіпотезу Бубріха.

Подорожі із Скандинавії (надто Норвегії) до Бярмаланду, пере­казані в цілком історичному звіті Orrepe бл. 899 р., сучасники вва­жали найдивовижнішими пригодами. Чимало з цих подорожей опи­сано або згадано на сторінках цього тому.

Південний, Ламський волок вів до басейну Волги—Оки й міста, що в давньонордичних і новгородських джерелах мало назву Surs- dalr/Суздаль і правило за своєрідний передпокій до Булгарського царства на Волзі — центру ісламської торгівлі в Східній Європі. Крім цього, Суздаль був головною житницею Великого Новгорода.

Шлях із Новгорода до Волзької Булгарії йшов уздовж річки Мста, звідки знаходився волок до річки Тверді, притоки Волги.

Звичайно, не випадково, що два найбільші скарби куфічних дир- гемів знайдено вздовж шляху з Новгорода до Волзької Булгарії: один на початку волоку в Шумилово (1111 монет з 710 по 871 р.)⁷⁴, а інший у його кінці в Муромі на Волзі (11 077 монет з 710-х років по 939 р.)⁷⁵.

З даних, розглянутих у цьому томі, очевидно, що в IX—X ст. Суздальська земля була вже відома давнім скандинавам. У джерелах згадано три суздальські міста: Ростов (Rostofa), Суздаль (Surdalar) і Муром (Moromar). В ON є й назви річок Волга (*O∕gα) і Кама (Кай­та)¹⁶.

У першому томі цієї праці наведено дані, що іншою давньонор- дичною назвою Суздаля була Svi?jo? hin Kalda, «Холодна Швеція».

Ще один волок вів із Бярмаланду (басейну Північної Двіни) до басейну Волги. Річкою Сухоною (притокою Двіни) треба було до­биратися до волоку, що йшов до річки Костроми, притоки Волги.

Третій волок, згаданий на початку цього розділу, сполучав нов­городську річку Ловать із Дніпром, а отже, з Києвом (ON K?nu- gar?r) і Константинополем (Miklagardr). Цей шлях докладно роз­глянуто в Екскурсі VI цього тому, через те ми й не подаємо тут його опису.

6.