Ж. Унікальність Данії і Норвегії, що своїм географічним становищем нагадували Януса

Навряд чи існує найменший сумнів, що Данія і Норвегія, як і Швеція, лінгвістично й етнічно є невіддільною частиною Сканди­навії і що ці три народи належали до єдиної культурної сфери Mare Balticum.

Саме цим і слід пояснити ту особливість, що і Данія, і Норвегія нагадували дволикого Януса. З одного боку, обидва народи можна вважати балтійськими разом зі шведами, ґаутами, фінами, вендами і балтами. З іншого, їхні інтереси були взаємопов’язані з інтересами народів Північноморського басейну — англосаксами, ірландцями, франками, фризами і (давніми) саксонцями.

Пам’ятаючи про цю особливість, можна твердити, що доба ві­кінгів була реакцією народів, які жили на скандинавському боці Північноморського басейну, на вплив (економічне зростання) на­родів англосакського і франко-фризького узбереж. Крім того, можна припустити, що саме в цьому криється причина, чому, почи­наючи з IX ст., впродовж усієї історії данці й норвежці підтримували тісні, майже близькі взаємини. їхня спільна місія полягала в передачі досягнень Mare Nostrum шведам, фінам, балтам і вендам; таким чином, вони підтримували культурну єдність басейнів Mare Nostrum і Mare Balticum.

3. Єдність басейнів Mare Nostrum і Mare Balticum

Виплекані морем сучасники гостро усвідомлювали єдність Балтійського й Середземного морів. Биті торговельні шляхи, які проклали ще римляни, а потім використовували англосакси (VI ст.) і франко-фризи (VII—VIII ст.), — одне зі свідчень тієї єдності. Отже, за звичайних обставин будь-який народ міг виразно відчути єдність Балтійського й Середземного морів, тільки-но почавши замислюва­тись про своє минуле й теперішнє.

«Поляни, — писав (бл. 1118 р.) автор давньоруської «Повісті врем’яних літ» (ПВЛ), — жили осібно по горах сих [київських], і був [торговельний] шлях із варягів у греки, і од греків [цей шлях ішов] по Дніпру, і з верхів’їв Дніпра волоком до [річки] Ловоті, і по Ловоті входили у велике Ілмер-озеро.

Проте найкращим свідченням єдності регіонів Mare Balticum і Mare Nostrum є пізніший додаток (Scholium) № 99 до «Gesta» Адама Бременського⁴⁸. На думку фахівців, ці додатки зроблено бл. 1200— 1230 рр.⁴⁹

У перекладі це місце звучить так⁵⁰:

«З Ріпи (Рібе) можна доплисти до Сінкфала⁵¹ у Фландрії за два дні і стільки ж ночей, із Сінкфала до Прола (Prawle)⁵² в Англії за два дні і одну ніч. Це найпівденніша точка Англії, і з Рібе курс туди пролягає у чверті між півднем і заходом. З Прола до Sanctum Mathiam (мису Сен-Матьє) в Бретані один день дороги, звідти до Фара (Капо-де-Варес)⁵³ поблизу Sanctum Jacobum (Сантьяґо-де- Компостели) три дні і три ночі; звідти до Лескебоне (Лісабона) два дні і дві ночі, і курс цілковито пролягає у чверті між півднем і заходом, 3 Лісабона до Нарвесе (Ґібралтара)⁵⁴ три дні і три ночі плавання у чверті між сходом і півднем. З Ґібралтара до Арраґуна (Тарраґони) чотири дні і чотири ночі — у чверті між північчю і сходом. З Тарраґони до Барсалуна (Барселони) один день. Курс так само між північчю і сходом. З Барселони до Марсілії (Марселя) один день і одна ніч, майже прямо на схід, відхиляючись трохи в південну чверть.

З Марселя до Мессіна (Мессіни) на Сицилії плисти чотири дні і чотири ночі, у чверті між сходом і півднем. З Мессіни до Аккарона (Акри)⁵⁵ чотирнадцять днів і стільки ж ночей, курс між сходом і півд­нем, але пливучи ближче до сходу».

І. Єдність земель Mare Balticum

Ейнгард (пом. 840 р.), автор складеної в IX ст. біографії Карла Великого, наголошував на єдності земель навколо Mare Balticum (бл.

«Затока [sinus = Балтійське море], невідомо яка завдовжки, але ніде не ширша за сотню миль і в багатьох місцях вужча, тягнеться на схід від Західного (Атлантичного) океану. Чимало племен осе­лилося на її берегах: данці (Dani) і шведи (Sueones), яких ми нази­ваємо норманами (Nordmannos), на північному березі й усіх прилеглих островах, а південний берег заселили слов’яни, ести та інші народи (naiiones); Велатаби, проти яких воював король [Карл Великий], був їхнім проводирем»⁵⁶.

Ця сама загальна ідея з’являється і в описі балтійських народів, поданому у вступному розділі ПВЛ (бл. 1118 р.):

«Ляхи (слов’яни, венди), і пруси, і чудь пресЬдять біля моря Варязького. Понад цим же морем сидять варяги [Nordmanni] — в напрямку на схід, до меж Симових [Волзької Булгарії], і на захід понад тим же морем сидять до землі аґнянської (Англії) і волоської (Ґаллії)»⁵⁷.

Саме з огляду на ідею єдності земель навколо Mare Balticum — ідеї, на якій наголошували тогочасні джерела, — в цій частині подано історико-топографічний опис тих територій протягом до­сліджуваного періоду (бл. 800—1200 рр.).

Окрему увагу надано повідомленням про землі навколо Mare Balticum як давньоскандинавських джерел (надто рунічних написів), так і давньоруських літописів. Крім того, досить повно обговорено й економічні проблеми, дороги і торговельні шляхи, скарби куфіч- них монет і т. ін.

Ця частина, яку можна, напевно, вважати за історико-топогра­фічний вступ до даних давньоскандинавських джерел (томи 1 і 2 цієї праці), складається з дванадцяти розділів, що відповідають дванадцяти окремим регіонам навколо Mare Balticum. Про Данію йдеться в другому розділі, а про Вендланд, що лежить на південний схід від неї, в останньому. Розділи мають такі назви:

II. Данія.

III. Норвегія.

IV. Швеція.

V. Ґотланд.

VI. Фінляндія.

VII. Перші торговельні й політичні організації Північно-Східної Європи: Альдейґя (Стара Ладога), Великий Новгород, Весь, Заво- лоцька Чудь.

VIIL Естонія.

IX. Курландія, Ліфландія, Земґалія і Латґалія.

X. Полоцьк і Смоленськ.

XI. Литва.

X∏. Прусія. _i

XIIL Вендланд.