Сфера житлово-комунальних послуг міста: особливості та можливості сталого розвитку

Житлово-комунальна сфера (далі - ЖКС) відіграє важливу роль у забезпеченні міського економічного та соціального розвитку, оскільки безпосередньо впливає на рівень та якість життя населення.

Відмінною особливістю ЖКС є наявність природних монополістів підприємств-виробників та постачальників послуг з водо-, електро-, газо- та теплопостачання, що унеможливлює відмову споживача від послуги при необгрунтованому завищення цін і тарифів, а також при незадовільному рівні якості, надійності та екологічної безпеки надання послуги. Це потребує реформування сфери житлово-комунальних послуг на засадах системного підходу (узгодженості за цілями, термінами і ресурсам) та передбачає як демонополізацію, так і впровадження ринкових механізмів управління і побудови системи господарських зв'язків у потенційно конкурентному сегменті ЖКС, зокрема управління житловим фондом, благоустрій, збір та утилізація побутових відходів.. Тому основні цілі реформування і модернізації житлово-комунальної сфери полягають у підвищення ефективності, стійкості та надійності функціонування систем життєзабезпечення, залучення інвестицій в житлово-комунальну галузь, поліпшення якості послуг з одночасним зниженням витрат, адресний соціальний захист населення при оплаті послуг. Ця проблема знайшла відображення в різних програмних документах і прогнозах соціально-економічного розвитку на державному, регіональному та міському рівні. Однак незадовільна результативність проведення реформи в житлово-комунальний сфері приводить до того, що рівень надання послуг не відповідає попиту споживачів.

Питання, які стосуються функціонування і розвитку житлово- комунального сфери міста, досить детально висвітлені в літературі. Так, З. В. Герасимчук, О. В. Середою розглянуто теорія, методологія, практика стратегічного управління сталим розвитком міст [1]. Д. Гибсом, Н. Диасом, С. Гурвелом, Е. Віхардом, Ю. Жабареном розглянуто підходи до забезпечення міської стійкості та економічного розвитку за кордоном [2-4]. Н. В. Павліха та М. В. Войчук представляють концептуальні засади управління сталим розвитком міста в умовах європейської інтеграції та реалізації реформи децентралізації [5]. М.В. Квасниця систематизує проблеми реформування сфери житлово-комунальних послуг [6]. Т. В.Несторенко узагальнює теоретичні основи сталого розвитку житлово- комунального господарства [7].

Житлово-комунальна сфера міста поєднує підприємства і установи, метою господарської діяльності яких є забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках та спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Підприємствами міського господарства надаються послуги з розвитку інфраструктури та благоустрою території проживання (прибирання вулиць, вивіз твердих побутових відходів, озеленення міської території, дорожньо-будівничі роботи), послуги, пов'язані із задоволенням побутових потреб (банно-пральні, готельні та ритуальні послуги), послуги, безпосередньо пов'язані із функціонуванням житлового об'єкту (водо-, тепло-, газо-, електропостачання, технічне обслуговування та ремонт житлового фонду). На рис. 1.2 представлено ознаки та особливості

житлово-комунальної сфери міста.

Рис.1.2 - Житлово-комунальна сфера міста: ознаки та особливості

Складено авторами за даними [6;8;10].

Слід зазначити, що система управління житлово-комунальною сферою має три рівні: загальнодержавний, регіональний та міський. Кожна із зазначених підсистем включає відповідну кількість об'єктів управління, органів управління та зацікавлених суб'єктів. Особливістю, яка зумовлює зворотні зв'язки в системі управління житлово-комунальною сферою є те, що в багатьох містах житлово-комунальне господарство обслуговується підприємствами з надання житлових та комунальних послуг регіонального та загальнодержавного рівня підпорядкування та приватними підприємствами. У таких випадках, згідно з повноваженнями органів місцевого самоврядування в сфері ЖКП, передбачених ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» такі органи визначають підприємства виконавцями ЖКП у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07. 2005 р. № 631 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг» та Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства України від 25.04.2005 р. «Про затвердження Порядку визначення виконавця житлово- комунальних послуг у житловому фонді». Особливістю, що пов'язана з вищезазначеним, є те, що окремі управлінські рішення (щодо структури та розміру тарифів, нормативів споживання та ін.) здійснюються на більш низькому рівні підпорядкування, зокрема на рівні місцевого самоврядування, та безпосередньо впливають на фінансовий стан підприємств, що надають житлові та комунальні послуги більш високого рівня підпорядкування.

Не можна не враховувати і те, що багато в чому господарська діяльність підприємств житлово-комунальної сфери залежить від функціонування інших секторів економіки та рівня цін, які там встановлюються. Зокрема, паливно-енергетичного та видобувного сектору. Певною особливістю житлово-комунальної сфери є те, що суб'єкти, які мають необхідні повноваження для прийняття рішення па всіх рівнях регулювання, в основному являють собою сукупність органів влади та регулюючих суб'єктів, які беруть участь у прийнятті рішень, а також впливають на їх прийняття.

За даними Антимонопольного комітету України в житлово- комунальній сфері діє більш ніж 3,1 тис. суб'єктів господарювання, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (16,1%), теплопостачання (12,9%), управління житловим фондом (32,2%), поводження з побутовими відходами (38,7% ) [11]. На них зайнято 5% працездатного населення країни та експлуатується майже чверть основних фондів економіки держави. Вони щорічно надають ЖКП на суму більше 6 млрд. грн.. За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіонрозвитку України), в даний час комунальна інфраструктура, яка налічує 1,56 млн. об'єктів, вартість основних фондів якої складає третину основних фондів країни, знаходиться у критичному становищі [12]. Загальний рівень зносу основних фондів сфери становить понад 60%, а обладнання (котли і насоси) є енерговитратним. Протяжність водопровідних мереж по Україні складає 180 тис. 951 км (лише 9% їх не є аварійними (термін експлуатації яких не перевищує 25 років)), каналізаційних - 51 тис. 397 км, знос яких перевищує 60%, внаслідок чого у деяких містах мережеві втрати сягають 70-80%. Складна ситуація спостерігається також і у тепловому господарстві: в Україні діє 21,2 тис. котельнь, в яких працює 50,6 тис. котлів, протяжність теплової мережі по країні сягає понад 20 тис. км, з яких 12,7 тис. км перебуває в аварійному стані, а 60% теплових мереж потребують ремонту [13, с. 310]. Близько 90% багатоповерхівок в Україні потребують термомодернізації [12]. Експлуатація малоефективного, морально і фізично зношеного обладнання, устаткування та мереж призводить до зростання непродуктивних витрат енергоресурсів, води і тепла, погіршення якості послуг при підвищенні собівартості їх виробництва та надання.

Тому у даний час житлові та комунальні послуги, які отримуються споживачами, не завжди відповідають встановленим стандартам та вимогам чинних Правил їх надання. Так, зокрема, у понад 260 населених пунктах питна вода не відповідає вимогам стандарту якості. У регіональному розрізі найвищою питома вага нестандартних проб питної води за санітарно-хімічними показниками є у Луганській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Запорізькій областях, а за мікробіологічними показниками - у Рівненській, Тернопільській, Миколаївській, Івано- Франківській, Хмельницькій, Одеській областях, де цей показник у півтора рази і більше перевищує середні показники по країні [14, с. 69-70]. Серед головних чинників, що негативно впливають на якість питної води систем централізованого водопостачання, виступають незадовільний санітарно-технічний стан водопровідних споруд і мереж, високий відсоток їх зношеності, що становить у різних регіонах від 30% до 70%, несвоєчасні проведення капітальних та поточних планово-профілактичних ремонтів та ліквідації аварій. Затримки включення тепла або раптове припинення опалення протягом опалювального сезону (зокрема, в містах Кривий Ріг, Сміла, Шепетівка) та невідповідність температурного режиму встановленим нормам теж, на жаль, є реаліями комунального обслуговування у низці міст України.

Як визначає Мінрегіонрозвитку України за підсумками 2017 р. збитки підприємств, що надають ЖКП, перевищили 6 млрд. грн. [2]. Заборгованість бюджетів усіх рівнів перед підприємствами, що надають ЖКП, на кінець 2017 р. становила 22,3 млрд. грн. Незважаючи на достатньо високий (проте не стовідсотковий) рівень оплати населенням України ЖКП, що, за даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України [12], склав станом на 1 січня 2018 р. 94,7 % (без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції), внаслідок великого обсягу накопиченої заборгованості попередніх періодів, заборгованість цієї категорії споживачів за ЖКП зросла з 8,8 млрд. грн. у 2015 р. до 34,5 млрд. грн. станом на 31 серпня 2018 р (без урахування електроенергії) [15]. Це спричиняє зростання сум кредиторської заборгованості підприємств міського господарства, які надають ЖКП, перед постачальниками, бюджетом, іншими кредиторами, що в багатьох випадках призводить до стягнення кредиторами з підприємств суми боргу в судовому порядку, а, це, в свою чергу, - до появи пені, штрафів, судових витрат, витрат на виконавче провадження, що, в свою чергу, збільшує і без того значні обсяги накопиченої кредиторської заборгованості та збитків. Зокрема, станом на 20 березня 2018 р. сумарна прострочена заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» підприємств теплокомуненерго (ТКЕ) за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, складає близько 30,5 млрд грн, з них борг за 2018 р. - 12,3 млрд. грн. [12]. Незважаючи на щорічне підвищення тарифів на практично всі види ЖКП для всіх категорій споживачів із метою їх поступового доведення до економічно обґрунтованого рівня, що для багатьох домогосподарств країни стає непідйомним тягарем і неминуче спричиняє значну соціальну напругу в суспільстві, переважній більшості українських підприємств міського господарства сфери ЖКП поки що так і не вдалося досягти стовідсоткового відшкодування затвердженими тарифами постійно зростаючої фактичної собівартості послуг. При цьому більшість тарифів на ЖКП, особливо за категорією споживачів «Населення», зокрема по таких видах послуг, як централізоване тепло- та водопостачання, залишатимуться збитковими, а, відтак, не покриватимуть навіть їх фактичної собівартості, що призводить до виникнення зобов’язання держави перед підприємствами міського господарства- виконавцями ЖКП (так званого «погашення різниці в тарифах»). Зокрема, у 2017 р. [12] до Державного бюджету України було закладено 5 млрд. грн. субвенцій на покриття різниці між фактичною собівартістю послуг і затвердженим тарифом для підприємств тепло- та водопостачання. Таке «екстенсивне» зростання тарифів, звісно, не призводить ані до стабілізації чи покращення показників фінансово-економічного стану діяльності підприємств міського господарства, що надають ЖКП, ані до поліпшення якості їх надання. Навпаки, в переважній більшості міст України має місце щорічне підвищення витрат та втрат ресурсів, зростання відсотку аварійності в мережах, погіршення показників якості та надійності комунального обслуговування, що обумовлено критичним станом мереж комунальної інфраструктури та значною зношеністю об'єктів основних фондів підприємств міського господарства, які надають ЖКП. Це, вкупі із негативною тенденцією зростання обсягів заборгованості населення з оплати ЖКП, призводить до недостатності обігових коштів та нездатності підприємств міського господарства сфери за власний рахунок не тільки профінансувати інвестиції в заходи із модернізації та оновлення мереж і об'єктів інфраструктури, а й навіть в повній мірі виконати заплановані заходи щодо проведення поточних та капітальних ремонтів на певний період.

Однією з основних проблем функціонування та розвитку сфери ЖКП виступає щорічне дорожчання енергоресурсів та інших складових собівартості послуг, що обумовлює зростання тарифів. Так, в якості першого кроку до лібералізації тарифів на газ, урядом прийнято рішення про підвищення оптової ціни на газ для побутового використання на 26 %, що набула чинності з 1 листопада 2018 р., і ще на 15 % - з 1 травня 2019 р. [2]. За результатами аналізу стану регулювання ОМС тарифів на теплову енергію протягом 2017-2018 рр., проведеного Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), було зафіксовано випадки зростання тарифу на 10-20%, в окремих випадках до 50%, без врахування збільшення вартості паливної складової [6]. Щодо тарифів на водопостачання, то у вересні 2018 р. вони зросли майже на 13% порівняно з вереснем 2017 р. [5]. Згідно Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 р. №2019-VIII, з 1 липня 2019 р. має запрацювати нова модель ринку електроенергії, що передбачає ринкове формування цін, і, за оцінками низки фахівців [2; 3; 9], за умов відсутності реальної конкуренції в цьому сегменті, також призведе до їх значного зростання.

Зазначене зростання тарифів, значно збільшивши частку витрат на комунальні послуги в доходах домогосподарств, вкупі із низьким рівнем доходів населення призвело до рекордно критичного значення показнику заборгованості цієї категорії споживачів з оплати ЖКП. За даними Державної служби статистики України [5], станом на 1 березня 2019 р. заборгованість населення з оплати ЖКП склала 63,4 млрд. грн., що на 11,3% більше, ніж на початок року. При цьому в розрізі видів послуг найбільші борги за цей період накопичено населенням по сплаті за поставки природного газу, які, збільшившись на 3,9 млрд. грн., склали 33,0 млрд. грн., за централізоване опалення і постачання гарячої води - збільшившись на 2,0 млрд. грн. склали 22,0 млрд. грн., за квартирну плату - заборгованість зросла до 4,4 млрд. грн., за централізоване постачання холодної води і водовідведення - до 3,3 млрд. грн., за вивезення побутових відходів - до 0,6 млрд. грн., за постачання електричної енергії - 6,1 млрд грн. Обсяги видатків держави на субсидії склали за результатами 2018 р. 71 млрд. грн., з яких 17 млрд. грн. було витрачено на погашення заборгованості минулого періоду [5].

Таким чином, незадовільний стан житлово-комунальної сфери міста обумовлено неефективною системою управління, високими витратами, пов'язаними з наданням житлових та комунальних послуг, нерозвиненістю конкурентного середовища, відсутністю інвестиційної привабливості і, як наслідок, високим ступенем зносу основних фондів, великими втратами енергоносіїв, неефективною роботою підприємств.

Вирішенню проблем сприятиме перехід на принципи сталого розвитку. У табл. 1.2 представлено зміст основних принципів сталого розвитку господарських систем. Ці принципи концентрують увагу на необхідності дотримання балансу соціальної, екологічної, економічної та інституційної складових розвитку при випереджальному потребам населення технологічному розвитку [2;7;16;17].

Таблиця 1.2

Основні принципи сталого розвитку господарських систем

Складено авторами за даними[2;7]

Управління сталим розвитком житлово-комунальної сфери ґрунтується на тому, що розвиток має гарантувати задоволення потреб населення в якісних послугах, які своєчасно надаються при дотриманні умови відтворення матеріально-технічної бази на основі сучасних ресурсозберігаючих технологій, відповідно до санітарних норм і екологічних вимог [9;10:17]. При цьому тарифна політика повинна бути спрямована на раціоналізацію витрат і зниження соціальної напруженості [9]. Управління сталим розвитком має на увазі стратегічну спрямованість і визначає діяльність по створенню умов, які забезпечують поступальний розвиток житлово-комунальної сфери міста.

Виділення основних принципів сталого розвитку житлово- комунального сфери міста не заперечуючи ринкові відносини дозволяє підійти до аналізу його основних проблем та визначити підходи до їх вирішення.

Системний підхід до реформування житлово-комунальної сфери та забезпечення її сталого розвитку передбачає виявлення і аналіз ознак і показників нестійкості, які умовно можна поділити на соціально - економічні, техніко-технологічні, еколого-економічні, організаційно- економічні та фінансові, хоча всі вони тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені. При детальному аналізі цих явищ з використанням чинників часу виділяються поточні, середньострокові і стратегічні проблеми. Вирішення поточних проблем має локальний характер та зводиться до прийняття ситуаційних рішень

До основних проблем, що потребують вирішення слід віднести: забезпечення відтворення матеріально-технічної бази галузі при задоволенні потреб населення в якісних послугах, підтримка екологічної безпеки, раціоналізація енерго- і ресурсоспоживання, економічна відповідальність за прийняті господарські рішення, розміщення виробництва з урахуванням екологічної доцільності, інформаційна прозорість прийнятих рішень, а також участь громадськості в процесах їх прийняття [8;10;17;18].. Модернізація процесу управління житлово- комунальною сферою міста пов'язана з комплексною оцінкою її стану та розробкою відповідних критеріїв оновленої соціально-економічної стратегії на основі принципів сталого розвитку.

Пріоритетними завданнями сталого розвитку житлово-комунального сфери є наступні:

- збір і аналіз інформації про технічний стан, ефективність, надійності та екологічну безпеку функціонування інфраструктури ЖКГ;

- оцінка загального стану і визначення пріоритетних напрямків роботи;

- формування пропозицій щодо підвищення ефективності та забезпечення сталого розвитку в правовому фінансово-економічному, організаційно-технічному та управлінському аспекті.

Розглянемо їх детальніше. Так, основним завданням сталого розвитку житлово-комунальній сфері міста полягають у формування у учасників правовідносин у сфері житлово-комунальній сфері, інвесторів, споживачів ресурсів та отримувачів житлових та комунальних послуг єдиних орієнтирів і очікувань щодо напрямків і перспектив розвитку; визначення основних засобів та заходів, спрямованих на досягнення намічених цілей.

Вирішенню основного завдання сприятимуть такі пріоритетні напрями, як:

здійснення діяльності, спрямованої на поліпшення умов проживання населення у житловому фонді, що включає в себе управління багатоквартирними будинками, капітальний ремонт загального майна в багатоквартирних будинках, переселення громадян з аварійного житлового фонду;

здійснення регульованих видів діяльності в сфері постачання комунальних ресурсів, що включають в себе водопостачання та водовідведення, електропостачання, газопостачання, теплопостачання, поводження з твердими побутовими відходами);

забезпечення надійності та ефективного функціонування систем тепло-, водопостачання і водовідведення, підвищення якості і зниження собівартості продукції і послуг.

Пріоритетним напрямом також є забезпечення функціонування та розвиток підприємств міського господарства, які задовольняють потреби населення в послугах та створюють комфортні умови проживання. Для цього доцільна комплексна модернізація та підвищенням енергетичної ефективності об'єктів комунальної інфраструктури. Комплексна модернізація та зниження зносу об'єктів комунального комплексу є одним з ключових пріоритетів соціально-економічного розвитку, а також чинником, що забезпечує якісний розвиток комунального комплексу та ефективність використання інженерної інфраструктури. Досягнення цього пріоритету пов'язане з необхідністю приведення об'єктів комунальної інфраструктури у відповідність до сучасних вимог щодо надійності, якості їх роботи, енергетичної ефективності, зниження енергоємності, запобігання аваріям в інженерних мережах, проведення інвентаризації об'єктів комунального призначення, що перебувають у господарському віданні державних і комунальних підприємств, реєстрації права державної, до комунальної власності на об'єкти інженерної інфраструктури, збільшення темпів створення комунальних генеруючих виробництв і мережевого господарства відповідно до темпів зростання житлового фонду.

Що стосується стратегічних проблем, то вони пов'язані, головним чином, з ліквідацією макроекономічних диспропорцій, досягненням позитивної динаміки у вирішенні соціальних проблем, а також з оновленням матеріально-технічної бази на основі останніх досягнень в області техніки і технологій, ресурсо- та енергозбереженням.

Зарубіжна практика накопичила достатньо позитивного досвіду вирішення проблем в житлово-комунальній сфері міста [8; 10; 17].

Зокрема, щодо побудови економічних відносин між суб'єктами, стимулювання ресурсозбереження та забезпечення соціального захисту. Цікавим є використання німецького досвіду об'єднань власників житла в союзи для ефективного захисту своїх прав; досвіду Фінляндії та Данії щодо стимулювання впровадження в комунальній сфері нетрадиційних джерел енергії через податки, тарифи, а також пряму підтримку розвитку відповідних технологій за рахунок цільового виділення коштів з бюджету. Також існує потреба у розгляді питань використання досвіду пільгового оподаткування інвестицій в модернізацію та розвиток комунальної інфраструктури. Доцільним також є сприяння розвитку малої енергетики і використанню поновлюваних джерел енергії шляхом заохочення через пільгове оподаткування впровадження фізичними і юридичними особами видобувних енергоагрегатів, встановлення в законодавчому порядку для енергопостачальних компаній норм виробництва енергії від поновлюваних джерел, використання механізму прискореної амортизації та митних пільг.

Галузі комунального господарства відносяться до числа найбільш енергоємних галузей в системі регіональної економіки, тому енергозбереження, підвищення енергетичної ефективності та зниження енергоспоживання слід віднести до ключових напрямів розвитку комунального комплексу. Це може бути досягнуто за рахунок оптимізації системи забезпечення енергоресурсами і питною водою, розвитку малої енергетики, впровадження ресурсозберігаючих інноваційних технологій на об'єктах комунального господарства, підвищення ефективності функціонування генеруючих комунальних виробництв і мережевого господарства і відповідного зниження рівня втрат при генерації і транспортуванні комунальних ресурсів. Виконання даних заходів сприятиме зниженню темпів зростання тарифів на комунальні послуги. Підвищення ефективності функціонування комунального комплексу сприятиме автоматизації процесів управління та впровадження інформаційних технологій. В основі цього механізму покладено систему централізації оперативного контролю (тобто диспетчеризацію) над технологічними і виробничими процесами. Впровадження системи забезпечить узгоджену роботу окремих ланок виробництва житлово- комунальних послуг, підвищить техніко-економічні показники підприємств і організацій комунального комплексу, сприятиме ритмічності роботи і ефективного використання виробничих потужностей. Крім того Автоматизація виробництва і диспетчеризація дозволить підтримувати стан безпеки, активізувати процеси енергозбереження та підвищення енергоефективності,

Крім того повинні бути вирішені наступні завдання щодо функціонування та розвитку житлово-комунальної сфери міста:

поліпшення якості управління та утримання спільного майна в багатоквартирних будинках, в тому числі при проведенні капітального ремонту та модернізації багатоквартирних будинків і розвитку конкуренції в сфері управління житловою нерухомістю;

підвищення надійності і ефективності виробництва і поставки комунальних ресурсів на базі модернізації систем комунальної інфраструктури; формування в комунальному секторі сприятливих умов для реалізації інвестиційних проектів в рамках державно-приватного партнерства, включаючи формування ефективної системи тарифного регулювання;

розвиток систем тепло-, водопостачання та водовідведення на базі нових технологій і сучасного обладнання;

проведення заходів, спрямованих на зростання інвестиційної привабливості організацій комунального комплексу; формування ефективної і прозорої системи тарифного регулювання;

зниження збитковості підприємств міського господарства, що надають житлові та комунальні послуги;

підвищення рівня кваліфікації кадрів керуючих і

ресурсопостачальних організацій.

Вирішення зазначених завдань здійснюється шляхом реалізації заходів за двома основними напрямками: в житловому господарстві шляхом реалізації програми по капітальному ремонту загального майна в багатоквартирних будинках; в комунальному господарстві - шляхом реалізації програми щодо забезпечення населення якісними комунальними послугами.

Таким чином, забезпечення сталого розвитку житлово-комунальної сфери міста передбачає визначення пріоритетів та відповідних заходів. При цьому необхідно керуватися системою критеріїв та індикаторів сталого розвитку. Доцільно виділити чотири найважливіших групи критеріїв: збереження і підтримання матеріально-технічної бази галузі; екологічна безпека і підтримання необхідного нормативними документами санітарного стану; ступінь задоволення соціальних потреб населення і ефективність соціального захисту соціально незахищених категорій громадян; результативність державної та регіональної політики забезпечення сталого розвитку житлово-комунальної сфери міста. Детальна розробка індикаторів за цими критеріями є трудомістким процесом, в якому повинні бути задіяні як державні, так і регіональні й міські органи, оскільки система критеріїв та індикаторів повинна максимально враховувати специфіку території і бути відповідним чином диференційована.

Підвищенню ефективності перетворень в житлово-комунальній сфері міста та забезпеченню соціального захисту населення сприятиме інформаційна відкритість, залучення громадськості та підвищення громадського контролю [18-20]. Для громадського контролю доцільно залучати громадські організації, що здійснюють свої функції у співпраці з регіональними та місцевими органами управління, підрозділами служби з нагляду в сфері захисту прав споживачів, організаціями власників житла, іншими громадськими організаціями.

Забезпеченню сталого розвитку житлово-комунального господарства сприятиме вдосконалення законодавства щодо тарифного регулювання, впровадження концесійної форми управління об'єктами комунальної інфраструктури, розвиток бізнесу на основі державно-приватного партнерства, сприяння укладенню договорів концесійного типу. Важливим аспектом є розвиток конкурентного середовища у житлово- комунальній сфері міста шляхом створення ОСББ та залучення приватних керуючих копаній для управління житловим фондом. Для цього доцільно усунути бар'єри, які перешкоджають цьому процесу. Не менш важливим постає завдання системної підтримки створення та розвитку великих приватних операторів, які можуть стати серйозним інструментом для просування реформи і залучення приватних інвестицій, розробки комплексу заходів щодо зниження ризиків для малого бізнесу.

Сумуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки.

Сталий розвиток в житлово-комунальній сфері міста визначається поступальними, прогресивними перетвореннями організаційно- економічних, соціальних, техніко-технологічних, екологічних елементів, які досягаються шляхом обґрунтування та реалізації відповідних рішень. Основні принципи сталого розвитку житлово-комунальної сфері міста включають: забезпечення відтворення матеріально-технічної бази при задоволенні споживачів в якісних і доступних послуг, підтримка екологічної безпеки в процесі розвитку, раціоналізація енерго- і ресурсоспоживання, економічна відповідальність за прийняті господарські рішення, розміщення виробництва з урахуванням екологічної доцільності, інформаційна прозорість прийнятих рішень та участь громадськості в процесах їх прийняття. Системи критеріїв та індикаторів сталого розвитку житлово-комунальної сфері міста включає чотири блоки показників, пов’язаних з матеріально-технічною базою, екологічною безпекою, ступенем задоволення соціальних потреб населення, результативністю державної та регіональної політики.

Зарубіжний досвід забезпечення сталого розвитку житлово- комунальної сфері міста полягає у побудові економічних взаємовідносин суб'єктів господарювання; підходах до стандартизації житлових та комунальних послуг; стимулюванні ресурсозбереження; використанні екологічно безпечних і поновлюваних джерел енергії; розширенні можливостей соціальної підтримки незахищених категорій населення. Забезпеченню сталого розвитку житлово-комунальної сфери міста сприятиме: вдосконалення нормативно-правової бази, стимулювання створення ОСББ, залучення інвестицій на основі державно-приватного партнерства; страхування відповідальності керуючих компаній; тарифоутворення та ресурсозбереження; використання громадського контролю

Таким чином, за рахунок активного використання економічних методів в поєднанні з адміністративним регулюванням та комплексним плануванням на національному, регіональному і місцевому рівнях, організацією, фінансуванням та контролем житлово-комунальна сфера має можливості подолати кризове становище та перейти до виконання завдань забезпечення сталого розвитку.

Список використаної літератури:

1. Герасимчук З. В.. Середа О. В. Стратегічне управління сталим розвитком міст : теорія, методологія, практика: монографія. Луцьк: Вежа-Друк, 2014. - 274 с.

2. Gibbs D. Urban Sustainability and Economic Development. New York: McMillan, 2007. 331 p.

3. Dias N., Curwell S., Bichard E. The Current Approach of Urban Design and its Implications for Sustainable Urban Development. Procedia Economics and Finance. 2014. No 18. P. 497-504.

4. Jabareen Y. Sustainable urban forms: their typologies, models, and concepts. Journal of Planning Education and Research. 2006. No 26(1). P. 38-52.

5. Павліха Н. В.. Войчук М. В. Концептуальні засади управління сталим розвитком міста в умовах європейської інтеграції та реалізації реформи децентралізації: Регіональна економіка: 2018. № 3. С. 29-35

6. Квасниця М.В. Проблеми реформування сфери житлово-комунальних послуг Науковий вісник ХДУ. 2016.- Вип. 17. Ч.1. С.90-93.

7. Несторенко Т.В. Теоретичні основи сталого розвитку житлово-комунального господарства. Механізм регулювання економіки. - 2012. - № 1. - С. 182-187

8. Остафійчук Я.В. Формування ринку житлово-комунальних послуг. Сталий розвиток сфери послуг: сутність, тенденції та перспективи : [монографія]. К.: ДЕТУТ, 2012. С. 157 - 175.

9. Новицький Д. Стимулююче тарифоутворення має стати дієвим механізмом

залучення коштів для глобальної заміни мереж. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakarpat.energy/upload/iblock/9b0/9b0e404e9b2b04df426836

286cc74ff7.pdf

10. Бубенко П.Т., Димченко О.В., Кашпур А.Д. Управління системною модернізацією та розвитком житлово-комунальних підприємств: монографія / - Х. : ХНУМГ, 2014. - 233 с

11. Антимонопольний комітет України. Річний звіт за 2018рік.:. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.amk.gov.ua

12. Офіційний сайт Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minregion.gov.ua/index.php?category=tp-stat

13. Фігурка М.В. Аналіз зношеності теплових мереж в Україні: проблеми й шляхи вирішення Економічний аналіз. 2015. Том 20. С. 306-311.

14. Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2017 році. Київ, 2018. 382 с. / Міністерство регіонального

розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Офіційний сайт. 2019. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.minregion. gov.ua/napryamki-diyalnosti/zhkh/teplo-vodopostachannya-ta- vodovidvedennvanalsionulna-dopovidproekl-nalsionulnovi-dopovidi-pro-vakisl-pilnovi- vodi-ta-stan-pitnogo-vodopostachannya-v-ukrayini-u-2017-rotsi.pdf.

15. Державна служба статистики України. Офіційний сайт. 2019. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov. ua

16. Ануфриев Д.С. Особенности институциональной модели жилищно­коммунальной сферы. Государственное и муниципальное управление. Ученые записки СКАГС. 2017. №1. С. 212-217.

17. Штогрин Г.С. Шляхи вдосконалення еколого-економічного розвитку житлово-комунального господарства України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. Вип 6. Ч. 3. C.152-155

18. Афанасьева О.В. Информационная открытость и проблема устойчивого развития. Вопросы философии. 2012. № 5. С. 47-59.

19. Сафіуліна К.Р. Залучення громадськості до стратегічного планування розвитку підприємств комунальної галузі. Збірник наукових праць Харк. держ. університету, харч.та торгівлі. 2004, Том.1, Част.2.С. 512-520.

20. Покатаєв П.С. Здійснення громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів. // Держава та регіони. Серія Державне управління. 2011. - №4. - С.142-146.

1.5.