Обґрунтування моделі державного регулювання сталого розвитку сільських територій

Політична частина Угоди про асоціацію з Європейським Союзом поставила перед Україною низку завдань, одне з яких - визначення орієнтирів і пріоритетів розвитку країни. Тому саме зараз необхідно усвідомити роль сталого розвитку сільських територій та звернутися до досвіду успішних у ньому країн.

Концепція сталого розвитку сільських територій передбачає включення сенсу місця (території) в різні процеси: економічний розвиток повинен асоціюватися з певною територією, екологічні норми забезпечуватися не взагалі, а для конкретної місцевості, соціальна рівність - у конкретній громаді, а не абстрактно у середніх показниках по країні. Такий підхід формує концепцію сталого розвитку місцевостей, що має зараз тенденцію до впровадження у багатьох країнах світу. Метою стратегії повинно стати формування сприятливих умов для реалізації інтересів громадян, суспільства і держави, подальшого поступу України як демократичної держави зі стійкою та зростаючою ринковою економікою, що керується європейськими економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

Згідно з цим розумінням, відносно сталою, тобто такою, що має певний рівень сталості, можна вважати і деградуючу систему (доти, поки значення її параметрів не вийшли за рамки області сталості). Оскільки сталість - поняття відносне, то визначення напряму зміни наступних станів системи відбувається шляхом порівняння значень її параметрів з їх базовим (або певним оптимальним, нормативним тощо) рівнем. Кількісне порівняння станів системи (які знаходяться у рамках області сталості) у різні моменти часу здійснюється шляхом визначення рівнів сталості таких станів за допомогою відповідних її показників. При цьому таке зростання не можна пов’язувати лише з кількісними змінами.

Слід також зазначити, що економічна сталість, або сталість економічного розвитку, - це здатність економічних систем зберігати стабільне збалансоване зростання. Для успішного вирішення економічних проблем необхідно активізувати дії у сферах захисту національних інтересів держави та її громадян, а також реалізації соціальних пріоритетів суспільного розвитку з метою створення тим самим фундаменту для забезпечення соціально-економічної стабільності у державі. При цьому збалансованість має стосуватися елементів економічної системи, а також проявлятися у взаємодії системи зі своїми надсистемами (наприклад, макро- і мегарівнів) та з рештою систем, які з нею контактують, зокрема - екологічною і соціальною. У цьому визначенні фактично об'єднано трактування сталості як стану економічної системи і формулювання сталого розвитку, дане комісією ООН.

Державне управління процесом переходу до сталого розвитку має передбачати створення системи програмних і прогнозних документів: національної стратегії; довгострокових і середньострокових прогнозів, створення ефективної системи взаємодії “центр - регіони” з передбаченням жорсткого дотримання низки обмежень. Цільові орієнтири повинні бути виражені у показниках, які характеризують якість життя, якість економічного розвитку та якість природного середовища [1].

На сьогодні в Україні розпочато роботу з визначення орієнтирів сталого розвитку. Зокрема, у січні 2015 р. Президент України підписав Указ “Про Стратегію сталого розвитку “Україна-2020”. У стратегії передбачено 62 реформи, з яких вісім розглядаються як пріоритетні.

Основною метою реформ визначено досягнення європейського рівня життя та гідного місця України у світі. У документі окреслено стратегічні напрями розвитку країни на наступні п'ять років та показники досягнення цих цілей. Важливим компонентом стратегії є реформа врядування з такими пріоритетними завданнями:

-- проведення антикорупційної реформи, судової реформи і реформи правоохоронної системи;

-- реформування системи управління державними фінансами, зокрема шляхом підвищення прозорості та ефективності їх розподілу та витрачання;

-- забезпечення максимальної прозорості процесу державних закупівель згідно із загальними принципами конкуренції;

-- відхід від централізованої моделі управління шляхом забезпечення спроможності місцевого самоврядування, застосування принципів субсидіарності та фінансової самодостатності місцевого самоврядування;

-- побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні згідно із положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування [2].

Серед пріоритетів також реалізація двох програм: популяризація України в світі та просування інтересів держави у світовому інформаційному просторі, а також програма енергонезалежності, її метою є забезпечення енергетичної безпеки, заохочення енергоефективності та енергозбереження, використання відновлювальних джерел енергії, впровадження інноваційних технологій.

Для більшості вчених у контексті дослідження проблеми сталого розвитку першочергове значення посідало обґрунтування та розробка відповідних сценарних методик переходу до умов сталого розвитку. Стратегічно важливими виступають механізми державного управління, які не лише мають забезпечити перехід суспільства до сталого розвитку, але й забезпечити управління сталим розвитком та протистояти ймовірним ризикам.

Згідно з визначення, даного Комісією ООН, сталий розвиток (від англійського - sustainable development) означає такий розвиток, який, забезпечуючи потреби нинішнього покоління, водночас не позбавляє майбутні покоління можливості задовольняти власні життєво необхідні потреби. Сталий розвиток являє собою узгоджений розвиток економічних і соціальних процесів, а також навколишнього природного середовища.

Актуальність реалізації стратегії сталого розвитку України обумовлена необхідністю стабілізації техногенного навантаження на навколишнє природне середовище та розв’язання комплексу екологічних проблем в умовах соціально-економічного зростання. Наприкінці XX ст. широкого поширення набула нова парадигма розвитку. Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку при ООН (Комісія Г.Х. Брунтланд) в 1987 р. було введено у вжиток поняття “sustainable development”, яке переведено на українську мову як “сталий розвиток” [2]. Слід також звернути увагу на те, що згідно з визначенням, наведеним у доповіді Брундтланд “Наше спільне майбутнє” 1987 р., сталий розвиток охоплює не тільки екологічно узгоджений економічний розвиток, за якого зберігаються існуючі ресурси для використання майбутніми поколіннями, але також включає й збалансований просторовий розвиток.

Згодом, поняття “сталий розвиток” включається до порядку денного важливих міжнародних форумів та організацій, у тому числі міжнародних інституцій системи ООН. З метою реалізації рекомендацій, що містяться у Програмі дій “Порядок денний на ХХІ століття”, ухваленій конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), Програмі дій з подальшого впровадження “Порядку денного на ХХІ століття” [4], прийнятій на дев’ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997 р.), Плану дій, ухваленому на Йоганнесбургському

саміті на вищому рівні зі сталого розвитку (2002 р.), Декларації

Тисячоліття ООН (Цілі розвитку Тисячоліття), ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН (2000 р.), новою парадигмою розвитку українського суспільства, яка є узгодженою з більшістю країн світу, розглядається парадигма сталого розвитку.

“Світова програма дій Порядок денний на ХХІ століття”, ухвалена на зустрічі “Планета Земля” в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., була спрямована на впровадження засад сталого розвитку в країнах світу [5]. Документ втілює всесвітню згоду і політичні зобов’язання з питань розвитку та економічного співробітництва. Світове співтовариство, а саме 179 країн (в тому числі Україна) зобов’язалися діяти у дусі глобального партнерства з метою активізації спільних зусиль задля справедливого задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь. В 1996 р. на сесії ФАО (Food and Agriculture Organization - продовольча і сільськогосподарська організація ООН) в Римі ідея сталого розвитку була адаптована до проблем сільського господарства і розвитку сільських територій. Було наведено наступне визначення сталого розвитку сільської місцевості: “Головним завданням Програми сталого сільського господарства та сільського розвитку є підвищення рівня виробництва продуктів харчування стійким способом і забезпечення продовольчої безпеки.

“Програма дій з подальшого впровадження Порядку денного на ХХІ століття”, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН на спеціальній сесії “Планета Земля +5” у 1997 році. В документі наголошується на тому, що досягнення сталого розвитку вимагає узгодження та інтеграції економічних, екологічних та соціальних цілей. Економічний, соціальний розвиток, охорона довкілля є взаємозалежними та взаємодоповнюваними компонентами сталого розвитку. Економічне зростання є необхідною передумовою соціально-економічного розвитку країн і, за врахування принципів рівності, справедливості, соціальних та екологічних чинників, сприяє сталому розвитку.

Фундаментальна відмінність концепції сталого розвитку від традиційних поглядів і практики господарювання - інтегральний підхід до розвитку як цілісного процесу. Тому вона є базовою концепцією для забезпечення комплексного територіального розвитку.

Таблиця 2.1

Роль ООН у формуванні концепції сталого розвитку

Джерело: Садовенко А. П. Сталий розвиток суспільства: конспект лекцій / А.П.Садовенко - К.: Вид-во АМУ, 2013. - С.16-17; Введение в устойчивое развитие сельских территорий: Важнейшие понятия итеоретические основы / Мерзлов А.В. [и др.]. Серия учебных пособий «RUDECO Переподготовка кадров в области устойчивого развития сельских территорий и экологии». М., 2012. -С.11.

У світі діють численні науково-дослідні центри, які вивчають проблему сталого розвитку (Міжнародний інститут системних досліджень, Австрія; Інститут світового стеження, США; Центр науки довкілля, Індія та інші). Велику популярність набули дослідження “Римського клубу” та публікації Дж. Меддоуз “Межі зростання”, 1972 р. та “За межами зростання”, 1992 р., які викликали бурхливе обговорення в наукових і громадських колах.

У напрямі вимірювання сталого розвитку зараз працюють як відомі міжнародні організації, так і численні наукові колективи, але її однозначного узгодження поки що не досягнуто. Міжнародними організаціями, науковими колективами запропоновані різні проекти виміру сталого розвитку на глобальному, національному, регіональному і навіть галузевому і місцевому рівнях. Але жодний з цих проектів не може бути механічно перенесений на Україну, оскільки не враховує особливостей її розвитку, а саме особливостей національної економіки, транзитного геополітичного розташування, достатньо високого науково- освітнього потенціалу населення, виробничого потенціалу промислового та агропромислового комплексів тощо.

Інститутом прикладного системного аналізу НАН України та МОН України була запропонована система, яка отримала назву “метрика для вимірювання процесів сталого розвитку (МВСР)” та вже була апробована при проведенні досліджень сталого розвитку країн і регіонів світу. МВСР дозволяє швидко моделювати різні варіанти, прогнозувати їх результати, зіставляти ці дані з даними інших країн чи регіонів та вибирати оптимальні напрями розвитку. Це дає можливість при впровадженні сталого розвитку одночасно вирішувати комплекс проблем щодо збереження навколишнього середовища, ліквідації бідності, експлуатації, дискримінації, впровадження інноваційних технологій, підвищення ефективності економіки.

Згідно з МВСР, сталий розвиток оцінюється за допомогою відповідного індексу Isd у просторі трьох вимірів: економічного Iec, екологічного Ie та Is соціального+інституціонального. Isd є вектором, норма якого визначає рівень сталого розвитку, а його орієнтація в системі координат Iec, Ie, Is характеризує міру “гармонійності” цього розвитку (ступінь гармонізації сталого розвитку - G). У свою чергу, кожен з цих індексів обчислюється з використанням шести поширених у міжнародній практиці глобальних індексів (табл. 2.2), які щороку формуються авторитетними міжнародними організаціями.

Індекс економічного виміру Iec формується з двох глобальних індексів.

1. Індекс глобальної конкурентоспроможності Ic, розроблений організаторами Світового економічного форуму (World Economic Forum), щорічно обчислюється для 125 економік світу і друкується у формі так званого “Глобального звіту про конкурентоспроможність”.

Таблиця 2.2

Глобальні індекси, які використовуються для обчислення Isd та G

Індекс Ic формується з таких трьох індикаторів: індикатора базових вимог, індикатора підвищення ефективності та індикатора інноваційності.

2. Індекс економічної свободи Ief, розроблений інтелектуальним центром фундації Heritage Foundation, щорічно друкується в журналі Wall Street Journal. Ief формується з таких 10 індикаторів: торговельної політики країни, фіскального навантаження з боку уряду, урядової інтервенції в економіку, монетарної політики, потоків капіталів та іноземних інвестицій, банківської та фінансової діяльності, політики формування цін та оплати праці, прав на приватну власність, політики регулювання, неформальної активності ринку.

3. Індекс екологічного виміру Ie визначається за допомогою відомих індексів ESI (Environmental Sustainability Index-2005) та EPI (Environmental Performance Index-2006), вирахуваних Центром з екологічного законодавства та політики Єльського університету (США) для 146 країн світу.

Індекс EPI кількісно визначає здатність тієї чи іншої країни захищати своє навколишнє середовище як у поточний період часу, так і в довготерміновій перспективі, виходячи з таких п’яти критеріїв: наявність національної екологічної системи, можливість протидії екологічним впливам, зниження залежності людей від екологічних впливів, соціальні та інституціональні можливості країни відповідати на екологічні виклики, можливість глобального контролю за екологічним станом країни. Окрім того, цей індекс може використовуватися як потужний інструмент для прийняття рішень на аналітичній основі з урахуванням соціального та економічного вимірів сталого розвитку країни. Індекс соціального виміру Is сформований з трьох глобальних індексів.

1. Індекс якості життя Iq, розроблений міжнародною організацією Economist Intelligence Unit, формується за допомогою дев’яти індикаторів: ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, середньої тривалості життя населення країни, рейтингу політичної стабільності і безпеки країни, кількості розлучених сімей на 1000 мешканців, рівня громадської активності (активність профспілок, громадських організацій та ін.), різниці за географічною широтою між кліматично теплішими і холоднішими регіонами країни; рівня безробіття та політичних і громадянських свобод в країні, співвідношення між середньою заробітною платою чоловіків і жінок.

2. Індекс людського розвитку Ihd використовується програмою ООН United Nations Development Program. Формується за допомогою таких трьох індикаторів: середньої тривалості життя населення країни, рівня освіченості та стандарту його життя, який вимірюється ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ВВП за ПКС).

3. Індекс суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства Iks,

розроблений департаментом ООН з економічного і соціального розвитку UNDESA, визначається трьома основними індикаторами:

інтелектуальними активами, перспективністю та якістю розвитку суспільства, які, в свою чергу, формуються за допомогою 15 наборів даних про рівень охоплення молоді освітою та інформацією, інвестиційний клімат в країні, рівень корупції, нерівність розподілу матеріальних і соціальних благ (Gini-індекс), рівень дитячої смертності та ін. [7].

В фундаментальних принципах сталого розвитку європейського континенту, які були визначені на Дванадцятій європейській конференції міністрів, відповідальних за регіональне планування (CEMAT) (Ганновер, Німеччина, 7-8 вересня 2000 р.) на тему “Керівні принципи сталого просторового розвитку європейського континенту”, де були обговорені питання щодо ролі, яку може відіграти політика просторового розвитку в досягненні мети соціальної єдності в Європі, просторовий розвиток сільських територій виділено в окремий розділ, де зазначено, що “для досягнення незалежного розвитку сільських місцевостей як територій для проживання, що виконують економічні та рекреаційні функції, а також як реально існуючих регіонів, на додаток до відповідних принципів, пропонуються такі заходи:

— зміцнення політики просторового планування, спрямованої на збереження збалансованого розвитку різних видів діяльності, які здійснюють вплив на сільські райони (диверсифікація можливостей працевлаштування, зміна видів сільськогосподарського виробництва, туризм, охорона навколишнього середовища);

— сприяння збереженню та примноженню внутрішніх ресурсів сільських районів з метою диверсифікації економічної бази та мобілізації місцевого населення та населення, залученого до господарської діяльності;

— заохочення малих і середніх міст, а також великих сіл до надання послуг своїм віддаленим районам та територіям для створення малих і середніх підприємств;

— поліпшення умов транспортного доступу до сільських районів, зокрема, до середніх і малих міст та крупних сіл;

— поліпшення умов життя сільського населення та підвищення його привабливості для всіх груп населення, наприклад, для молоді й пенсіонерів;

— удосконалення постачання та маркетингу високоякісної продукції регіонального сільського, лісового господарства та ремесел;

— заохочення фермерів і працівників лісового господарства до адаптації їх практики землекористування до місцевих умов та сприяння збереженню і відтворенню біологічного різноманіття та історично сформованих ландшафтів.

— заохочення до створення робочих місць, що потребують високої кваліфікації як частини процесу господарської диверсифікації, зокрема, розвиток зайнятості поза сільським господарством за рахунок нових інформаційних та комунікативних технологій” [8].

Європейська конференція міністрів з питань

просторового/регіонального планування (CEMAT) Ради Європи є єдиним Європейським форумом, що об'єднує країни-члени ЄС та інші країни Європи з метою забезпечення сталого територіального та соціально- економічного розвитку Європейського континенту, а також CEMAT створює рамкову структуру для підтримки різноманітних ініціатив з метою сприяння реалізації національних та транснаціональних стратегій для забезпечення сталого територіального та соціально-економічного розвитку Європейського континенту.

У “Плані дій, ухваленому на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі” в 2002 р., були підведені підсумки десятирічного періоду реалізації концепції та поставлені нові завдання на найближчу перспективу. В Плані дій визначено пріоритети та подальші кроки у напрямі прискореного досягнення цілей та виконання завдань, визначених попередніми документами. Зокрема вказується на необхідність термінових дій щодо прийняття національних стратегій сталого розвитку (п. 162-b).

В Ріо-де-Жанейро 20-22 червня 2012 р. відбулася Конференція ООН по сталому розвитку Ріо+20, на якій був схвалений підсумковий документ “Майбутнє, якого ми хочемо”, чим країни-учасниці визнали необхідність подальшого просування ідеї сталого розвитку на всіх рівнях та інтеграції його економічної, соціальної та екологічної складових і врахування їх взаємозв’язку для досягнення цілей сталого розвитку на всіх його напрямах. В документі, зокрема, відзначається, що Генеральна Асамблея визнає провідну роль, яку відіграють органи виконавчої та законодавчої влади всіх рівнів в просуванні ідеї сталого розвитку. Звертається увага на важливе значення залучення всіх відповідних керівних органів у планування і здійснення стратегій сталого розвитку. “Ми закликаємо відповідні регіональні, національні, субнаціональні і місцеві органи влади розробляти і застосовувати стратегії сталого розвитку в якості ключових інструментів для керівництва процесом прийняття рішень і забезпечення сталого розвитку на всіх рівнях”, зазначається в документі [9].

На основі короткого огляду зазначених документів стає зрозуміло, що перехід до сталого розвитку охоплює фактично весь комплекс внутрішніх проблем розвитку країни, включаючи інвестиційну та структурну політику, питання зміни структури споживання, охорони, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, економічної і екологічної безпеки, соціальної, науково-технічної і регіональної політики, а також зовнішньоекономічних аспектів, в яких екологічний фактор відіграє значну роль. В умовах зростаючої дефіцитності природних, матеріальних, фінансових та інших ресурсів і складності в багатьох регіонах України соціальної, економічної й екологічної ситуації, необхідно створити надійну базу для стійкого відтворення і розвитку територіальних систем. Вирішення цієї проблеми можливе при умові розробки сценарію їх розвитку, що у свою чергу вимагає формування чіткої регіональної політики сталого розвитку в Україні.

Список використаної літератури:

1. Шевчук В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення сталого розвитку України / В.Я. Шевчук, С.Г. Шидловський // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2010. - №1. - С. 80.

2. Про Стратегію сталого розвитку “Україна - 2020” [Електронний ресурс]:

Указ Президента України № 5/2015 від 12 січ. 2015 р. - Режим доступу:

http://zakon1.rada.gov. ua/laws/show/5/2015.

3. Теорія, політика та практика сільського розвитку / за ред. д-ра екон. наук,

чл.-кор. НАНУ О.М. Бородіної, д-ра екон. наук, чл.-кор. УААН

І.В. Прокопи; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2010. - С. 221.

4. Повестка дня на XXI век [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/part1/ch2. htm.

5. Рио-де-Жанейрская декларация по окружающей среде и развитию [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/ declarat/riodecl.htm.

6. Chapter 14: Promoting Sustainable Agriculture and Rural Development: Agenda

21. Rome: FAO, 1996. [Электронный ресурс]. Режим доступа:

www.fao.org/unfao/bodies/COAG/COAG15/X0539E.htm.

7. Сталий розвиток регіонів України / науковий керівник М.З. Згуровський. - К. : НТУУ “КПІ”, 2009. - С. 10-11.

8. Регіональний розвиток та просторове планування територій: досвід України та інших держав-членів Ради Європи: збірник нормативно-правових актів і науково- аналітичних матеріалів з питань регіонального розвитку та просторового планування / В.С. Куйбіда, В.А. Негода, В.В. Толкованов. - Київ, Видавництво

“Крамар”, 2009. - С. 48.

9. Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна - 2010: національна доповідь

[Електроннийресурс] /Міністерство економіки України. - К., 2010. - С. 32. - Режим доступу: http://www. mfa.gov. ua.

2.2.