Предмет і об’єкт макроекономіки

Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає еко­номіку як єдине ціле з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і забезпечення рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка вивчає фактичний стан національної еко­номіки, на основі чого розробляються різні варіанти впливу на процес економічного розвитку. В основі вивчення макроеконо­міки знаходиться фундаментальне протиріччя між матеріальни­ми потребами людей і економічними ресурсами, якими вони володіють для задоволення потреб.

Матеріальні потреби необмежені, а економічні ресурси для їхнього задоволення - обмежені. Це протиріччя розглядається не з позицій окремих суб'єктів економічної діяльності, а з по­зицій національної економіки в цілому.

Матеріальні потреби - це бажання людей володіти товара­ми і послугами, що приносять корисність. Матеріальні потреби пов'язані з економічними ресурсами, до яких відносять усі при­родні, людські і вироблені людиною засоби, що використову­ються для виробництва товарів і послуг.

Економічні ресурси підрозділяють на: матеріальні ресурси (земля, сировина, капітал, копалини); людські ресурси (праця і підприємницька діяльність); капітал (“інвестиційні ресурси”, або інвестиції).

У зв'язку з обмеженістю ресурсів досягти підвищення рівня задоволення потреб можна тільки підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищен­ня ефективності функціонування національної економіки. До основних напрямків підвищення ефективності національної економіки відносять:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів, тобто залучен­ня в економічний оборот усіх ресурсів, придатних для вироб­ництва товарів і послуг: повна зайнятість працездатного насе­лення, максимальне залучення в сільськогосподарське виробництво землі, повна завантаженість виробничих потуж­ностей.

2. Досягнення повного обсягу виробництва. Під таким об­сягом розуміють обсяг, при якому продуктивні можливості ре­сурсів використовуються найбільш повно і відповідно до їх виробничого призначення (рілля не може використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери не повинні заби­рати врожай косою якщо є комбайн, інженер не повинний пра­цювати двірником).

3. Досягнення найбільш раціонального розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції та між виробництвом споживчих і інвестиційних товарів. У першому випадку найбільша ефективність досягається за умови рівнова­ги між попитом і пропозицією при відсутності як надвиробниц­тва, так і дефіциту, в другому - коли забезпечений баланс між поточними і перспективними потребами.

4. Зростання технічного рівня виробництва.

Результатом дії таких факторів, як збільшення зайнятості населення і технологічний прогрес, є економічне зростання. Економічний зростання забезпечує збільшення обсягу вироб­ництва, що наближує до розв’язання фундаментальне протир­іччя між необмеженими потребами і обмеженими економічни­ми ресурсами. Для забезпечення стійкого економічного зростання необхідно керувати циклічними коливаннями роз­витку економіки.

Керування економічним циклом з метою забезпечення по­вної зайнятості ресурсів і досягнення неінфляційного економ­ічного зростання здійснюється за допомогою інструментів мак- роекономічної політики: бюджетно-податкової (фіскальної) і кредитно-грошової (монетарної). Бюджетно-податкова політи- ка здійснюється в основному урядом, а кредитно-грошова - Центральним банком.

Координація короткострокових і довгострокових цілей, вибір інструментів та розробка альтернативних стратегій фіскальної й монетарної політики є об’єктом дослідження в макроекономічній теорії.

У макроекономічному аналізі використовуються агреговані величини, що характеризують рух економіки як єдиного ціло­го: ВВП, середній рівень цін, ринкова ставка відсотка (а не став­ка відсотка окремого банку) рівень інфляції, зайнятості, безро­біття.

1.2.