Формування інноваційної стратегії країни в умовах сталого розвитку економіки

Глобалізаційні процеси у світі суттєво впливають на національні економіки країн. Формування саме інноваційної стратегії визначається, насамперед, станом і факторами зовнішнього середовища, місце і положення суб'єктів господарювання країни.

15 вересня 2017 року - Уряд України представив Національну доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна», яка визначає базові показники для досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР). У доповіді представлені результати адаптації 17 глобальних ЦСР з урахуванням специфіки національного розвитку.

Глобальні Цілі сталого розвитку були затверджені у 2015 році на саміті ООН з питань сталого розвитку. За ініціативи Уряду України та за сприяння системи ООН в Україні протягом року тривав відкритий та інклюзивний процес адаптації ЦСР. Беручи до уваги принцип "нікого не залишити осторонь" та використовуючи широкий спектр інформаційних, статистичних та аналітичних матеріалів, була розроблена національна система ЦСР (86 завдань розвитку та 172 показники для моніторингу їх виконання) [4, с.1].

Цілі сталого розвитку (ЦСР), яких на сьогодні дотримуються всі країни світу, встановлюють власні показники розвитку і включають 17 цілей і 169 конкретних завдань. Перелік ЦСР був офіційно затверджений на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН в кінці вересня 2015 року.

Ціль 1. Подолання бідності у всіх її формах та усюди.

Ціль 2. Подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування і сприяння сталому розвитку сільського господарства.

Ціль 3. Забезпечення здорового способу життя та сприяння

благополуччю для всіх в будь-якому віці.

Ціль 4. Забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх.

Ціль 5. Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчат.

Ціль 6. Забезпечення наявності та раціонального використання водних ресурсів і санітарії для всіх.

Ціль 7. Забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх.

Ціль 8. Сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній праці для всіх.

Ціль 9. Створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям.

Ціль 10. Скорочення нерівності всередині країн і між ними.

Ціль 11. Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст і населених пунктів.

Ціль 12. Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва.

Ціль 13. Вжиття невідкладних заходів щодо боротьби зі зміною клімату та його наслідками.

Ціль 14. Збереження та раціональне використання океанів, морів і морських ресурсів в інтересах сталого розвитку.

Ціль 15. Захист та відновлення екосистем суші та сприяння їх раціональному використанню, раціональне лісокористування, боротьба з опустелюванням, припинення і повернення назад (розвертання) процесу деградації земель та зупинка процесу втрати біорізноманіття.

Ціль 16. Сприяння побудові миролюбного й відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях.

Ціль 17. Зміцнення засобів здійснення й активізація роботи в рамках Глобального партнерства в інтересах сталого розвитку [4].

В умовах сталого розвитку формування інноваційна діяльність промислових підприємств є запорукою підвищення

конкурентоспроможності національної діяльності будь якої країни. На жаль, в Україні кількість промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльності за останні роки знижуються (табл.3.1).

Формування та впровадження інноваційних розробок, нововведень дає можливість обґрунтовувати інноваційну стратегію країни та її суб'єктів.

Дослідженням концептуальних та прикладних аспектів формування інноваційної стратегії присвячені роботи багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених, а також розробки спеціалізованих установ та корпорацій.

Таблиця 3.1

Інноваційна діяльність промислових підприємств за напрямами проведених інновацій 2015-2017р.р. [5,6]

В процесі розробки інноваційної стратегії через неповний обсяг інформації про альтернативи не можна передбачити всі можливості, які виявляються при складанні проекту конкретних заходів.

Поява альтернатив в процесі пошуку рішень може поставити під сумнів обґрунтованість первинного стратегічного вибору і викликати необхідність коректування прийнятої стратегії.

Орієнтири (показники, характеристики, мета) і стратегія знаходяться у взаємозв’язку, оскільки інноваційна стратегія, виправдана при одному наборі орієнтирів, не буде такою, якщо орієнтири організації зміняться. Оскільки орієнтири і стратегії розробляються всередині суб’єкта господарювання, виникає типова ієрархія: те, що на верхніх рівнях управління є елементами стратегії, на нижніх - перетворюється на орієнтири.

Великий тлумачний словник роз’яснює, що стратегія - це мистецтво економічного, суспільного і політичного керівництва масами, яка має визначити головний напрям їхніх дій, вчинків або спосіб дій, лінія поведінки кого-небудь. Ринкова стратегія - система заходів, яка використовується організацією (фірмою, підприємством, країною) для розширення своєї збутової діяльності [1, с.1399].

Інновація - нововведення, або комплекс заходів, спрямованих на впровадження в економіку нової техніки, технологій, винаходів і т.ін. [1, с. 498].

Виведення управління з освоєння нових технологій з виробничо- господарського і функціонального рівнів на корпоративний призводить до підвищення ролі інноваційної діяльності у загальній системі управління підприємством. Включення стратегії інновацій в число корпоративних стратегій сприятиме тому, що технологічний розвиток стане загальною стратегічною метою всього господарюючого суб'єкта і вже не буде приватним функціональним завданням окремого виробничо-

господарського підрозділу або бізнес-одиниці.

Інноваційне управління в системі менеджменту дозволяє підвищувати ієрархічний статус та стратегічне значення інноваційного розвитку по відношенню до інших напрямів зростання. Крім того інноваційне управління дозволяє встановлювати допоміжну відповідність між інноваційною та іншою перспективною діяльністю суб'єкта, а також стати змістовним базисом сучасної концепції інноваційного розвитку суб'єкта господарювання.

Саме формування інноваційної стратегії направлене на вирішення довгострокових завдань перспективного розвитку у напрямках науково- технічного прогресу та впровадження патентів та винаходів (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Патенти на винаходи за країнами 2014-2017 р.р. [5,6]

На даний момент характерною рисою українського ринку є поступова відмова споживачів від стандартизованої продукції й можливість вільного вибору товарів, що задовольняють особисті потреби. Наслідком такого процесу став перехід від масового виробництва і відповідно орієнтації на стратегію масового маркетингу до сфокусованих стратегій, що спрямовані на диференціацію ринків і товарів.

В умовах сталого розвитку важливе місце посідає маркетинг як складова іміджевої економіки. Водночас потрібно констатувати, що важливим аспектом формування ефективної іміджевої економіки є оцінювання рівня впровадження інноваційної стратегії.

Витрати на виконання наукових досліджень і розробок пропорційні ВВП країни (табл.3.3).

Таблиця 3.3 Питома вага витрат на виконання наукових досліджень і розробок у ВВП 2012-2016 р.р. [5,6] (у %)

Враховуючи особливості формування іміджевої економіки за сучасних динамічних умов, економічні фактори включають: фактори стабільності економічного розвитку, рівень розвитку інфраструктури

(транспорт, зв'язок, енергетика, освіта, охорона здоров'я тощо), інвестиційна та комерційні ризики, ефективність ведення бізнесу в країні, оцінка геоекономічного положення та міжнародна активність (діяльність) національних компаній. Адже, на рівні сприйняття суб'єктів підприємницької діяльності імідж економічної системи виявляється у впровадженні національним підприємствами міжнародної діяльності, виходу компаній з національними брендами на міжнародні ринки, що позитивно позначається у надходженнях до національного бюджету, вирішенні питань проведення бізнесу на території країни, лояльною податковою політикою та ін. Вивчення чинників підтверджує, що соціально-економічна ситуація в країні, що визначає соціальне забезпечення населення, дотримання конституційних прав кожного громадянина, прозорість владних рішень та боротьба з корупцією, злочинністю тіньовою економікою тощо для національного економічного зростання. Зовнішніми факторами можна назвати зовнішньоекономічну політику України та позиціонування національних інтересів, членство в міжнародних організаціях, високий рівень двосторонньої співпраці з ключовими партнерами, наявність активного торгівельно-економічного співробітництва, стійких бізнес-інтересів, реалізацію спільних

економічних проектів, гуманітарну допомогу, міжпарламентські зв'язки, регіональне співробітництво, прямі контакти між вищими навчальними закладами, науковими установами, бізнес-структурами тощо.

Позитивна міжнародна репутація будь-якої країни - є об'єктивною вимогою сучасності, що базується, перш за все, на показниках якості життя ( здоров'я та довголіття, наука і освіта, впровадження інновацій, та акцентується на інноваційній складовій розвитку економіки. При розробці стратегії іміджа економіки країни особливої уваги необхідно приділяти дослідженню поточного етапу:

- аналізу можливостей і загроз;

- визначенню слабких і сильних сторін: SWOT-аналіз економіки;

- обґрунтуванню основних компетенцій економіки країни на рівнях впровадження інновацій та нововведень;

При впровадженні інноваційної стратегії особливу увагу необхідно приділяти наступним напрямам:

- формуванню концепції стабільної та керованої економіки;

- іміджу та позиціонуванню економіки країни у світовому глобалізаційному просторі.

Розробка програм та перспективних проектів з реалізацією стратегії, перш за все, повинна будуватися на визначенні інструментів реалізації формування інноваційної стратегії та забезпечити ефективні канали передачі інформації.

Формування і реалізація стратегії є інноваційним процесом, результатом інноваційної активності підприємства не залежно від виду стратегії: маркетингова, НДДКР, екологічна чи будь-яка інша.

Інноваційний характер процесу припускає пошук альтернативних рішень, нових управлінських рішень, пошук моделі функціональної стратегії, джерел і чинників зростання (табл.3.4).

Таблиця 3.4

Кількість придбаних та переданих нових технологій (технічних досягнень) в Україні та за її межами за видами економічної діяльності у 2017 році [5,6]________________________________________________________

Для вирішення завдання формування інноваційної стратегії пропонується в класичний процес формування стратегічної поведінки включити основні етапи розробки і впровадження інновацій.

У інноваційному процесі виділяють наступні етапи:

- фундаментальні дослідження (отримання нових наукових знань);

- науково-дослідні роботи (створення і випробування зразка);

- дослідно-конструкторські розробки;

- комерціалізація і виробництво (здійснення маркетингу, бізнес- планування, патентно-правовий і економічний захист, забезпечення устаткуванням, випуск продукції);

- продаж товару, а також ліцензій і патентів (організація системи експлуатації і сервісу, надання технічної допомоги, консультування);

- завершення інновації.

Розробка інноваційної стратегії наведено на рисунку 3.1:

Рис 3.1. - Функціональні напрями розробки інноваційної стратегії

[складено авторами]

Умовно об’єднавши стратегічну і інноваційну діяльність суб'єкта господарювання, представимо її у вигляді чотирьох ключових блоків:

- стратегічний аналіз (оцінка зовнішнього і внутрішнього оточення, визначення місії, формулювання цілей);

- планування (планування стратегії, постановка завдань);

- реалізація (розробка планів, проведення структурних змін);

- контроль (формування бюджетів, оперативне управління, оцінка і контроль).

Процес формування інноваційної стратегії полягає у наступному:

- моніторинг макросередовища (аналіз стратегічних сегментів зовнішнього середовища; створює загальні умови існування суб’єкта господарювання, а саме аналіз та вплив економічних, технічних, соціальних, культурних, правових, політичних, екологічних та інших чинників);

- аналіз та оцінка поля інноваційності; інноваційність суб’єкта господарювання;

- визначення факторів інноваційності та їх обґрунтування тощо;

- визначення місії на засадах інноваційної стратегії ( основна місія господарювання - отримання прибутку та прийняття ефективних управлінських рішень);

- моніторинг мікросередовища( аналіз стратегічних чинників внутрішнього середовища; створює підґрунтя для формування інноваційності стратегії в середині суб’єкта господарювання;

- аналіз інноваційного потенціалу( розрахунки інноваційної привабливості);

- формування цілей для інноваційного розвитку у взаємозв’язку та взаємодії з іншими суб’єктами господарювання( індикативні плани, довгострокові завдання, перспективні проекти, міжнародна співпраця;

- планування стратегічних завдань;( розробка стратегічних планів)

- впровадження основних завдань по інноваційним проектам;

- оцінка інноваційних проектів;

- контроль та регламент по удосконаленню формування інноваційних стратегій.

Отже, початковим етапом формування інноваційної стратегії є аналіз стратегічних чинників середовища, в якому діє підприємство. Середовище будь-якого суб'єкта господарювання прийнято розглядати, як таке, що складається з трьох сфер: загальне (або макрооточення), робоче (або безпосереднє оточення) і внутрішнє оточення. При формуванні інноваційної стратегії держави або суб'єкта господарювання країни рекомендується включати етапи розробки і впровадження інновацій.

Практичне застосування запропонованих напрямів по формуванню інноваційної стратегії, як частини національної економіки, можливе завдяки реалізації державної економічної політики на засадах інноваційної активності підприємств, розвитку інфраструктури та інформаційних технологій, достатнього рівня та екологічних засадах якості життя, інвестиційної привабливості тощо.

Таким чином, в умовах сталого розвитку формування інноваційної стратегії країни базується на розвитку виробничого, наукового, технічного та інноваційного потенціалу суб'єктів господарювання країни, що сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності і, тим самим, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

Список використаної літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. Ред.

B. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.

2. Хамініч С.Ю. Концептуальні засади іміджевої економіки України /

C. Ю. Хамініч, К. С. Тригуб // Електронний науково-практичний журнал «Інфраструктура ринку » вип. 15. - 2018 р. режим доступу до ресурсу: www.market- inf.ord.ua/uk/15-2018 - С.222-227.

3. Храпкіна В.В. Концепти інноваційного розвитку підприємництва [Колективна монографія] /За заг. ред. д.е.н., проф. Храпкіної В.В. //Національний університет «Києво-Могилянська академія». - Київ, 2018.

4. Режим доступу: http://www. un.org. ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho- rozvytku Інформаційний сайт Організація Об’єднаних Націй в Україні: [Електронний ресурс].

5. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ [Електронний ресурс] - Державна служба статистики України - 2016.

6. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ [Електронний ресурс] - Державна служба статистики України - 2017.

3.2.