Стратегічні напрями інноваційного розвитку суб’єктів господарювання агропромислового комплексу

Інноваційна активність підприємств є базовою передумовою сталого розвитку галузі. Сталий розвиток об'єктів інфраструктури агропромислового комплексу (АПК) є необхідною умовою ефективності функціонування сільського господарства в цілому.

Визначення та запровадження пріоритетних напрямів розвитку можливо при застосуванні методичних підходів до оцінювання результативності інноваційної діяльності підприємств АПК, які направлені на забезпечення сталого розвитку АПК.

Забезпечення сталого інноваційного розвитку суб'єктів АПК дозволить використання сукупності заходів: вдосконалення законодавчої бази на державному рівні; розвиток регіональних програм інноваційного розвитку, а також підтримка інноваційних підприємств АПК і окремих проектів.

Удосконалення нормативно-правової бази інноваційного процесу в АПК повинно включати механізми, ряд нормативно-правових документів та законопроектів, прийняття яких буде здійснюватися науково- технологічним розвитком АПК. Запропонована специфікація інноваційних процесів в агропромисловому комплексі, що поєднує класифікацію типів інновацій в АПК, запропоновані шляхи підвищення інноваційної активності в аграрному секторі для сталого розвитку.

Найважливіше місце в економіці країни займає агропромисловий комплекс, від рівня розвитку якого залежить стан інших галузей економіки. Специфіка сільського господарства обумовлюється виробництвом продуктів харчування як основи життєдіяльності людей і відтворення робочої сили, виробництвом сировини для багатьох видів невиробничих споживчих товарів і продукції виробничого призначення. Одним із напрямків розвитку підприємств АПК є інноваційний тип господарювання, який характерний для постіндустріального суспільства, його нової технологічної бази, сучасного етапу НТП. Інноваційний чинник став стратегічним засобом розвитку суспільств і економік. На сучасному етапі світогосподарського розвитку економічний розвиток країн визначається не природними ресурсами і не обсягами промислового виробництва, а сукупною здатністю суб'єктів господарювання до впровадження нових ідей з метою задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. Важливим напрямком стратегій інноваційного розвитку підприємств АПК є організаційне забезпечення даного виду діяльності, важливою складовою якого виступає стимулювання і захист інтелектуального продукту, зміст якого в широкому розумінні полягає в охороні інтелектуального потенціалу.

Вирішення поставлених перед АПК завдань можливо тільки в руслі інноваційного розвитку. До основних напрямів інноваційної політики відносяться: забезпечення правового регулювання інноваційного розвитку та захисту інтересів його учасників; здійснення прямої і непрямої підтримки створення та освоєння інновацій; визначення та реалізація пріоритетного розвитку; розвиток ефективних форм партнерства і кооперації, формування організаційно-економічних структур; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності для АПК; пріоритетний розвиток матеріально технічної бази АПК; розвиток міжнародного співробітництва в галузі інновацій. У зв'язку з тим, що в даний час розвиток підприємств АПК не може здійснюватися без їх інноваційної діяльності, дослідження в області інновацій мають велике значення для теорії і господарської практики.

Проблеми ефективності науково-технічного прогресу і розвитку інноваційних процесів досліджувалися багатьма вченими-економістами. Так, досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, М. Портер виділив основні з них: виробничі чинники, інвестиції, інновації. А. Гельфанд, Я. ван Гельдерен, С. де Вольф, М. Туган-Барановський висловили думку, що причинами економічних коливань є екзогенні фактори, серед яких одне з провідних місць належить розробці й впровадженню нових технологій. М. Кондратьєв до причин технологічних змін відносив створення таких умов, за яких виробництво здатне до використання нових технологій і технічних виробів. У теорії інноваційного розвитку Й. Шумпетера було висловлено думку, що одночасно виникають осередки створення інноваційних зрушень - інноваційні кластери [Ш]. Пізніше погляди Шумпетера розвинули С. Кузнець, Г. Менш, Р. Фостер, С. Глазьєв, Д. Львов. Ф. Хайєк обґрунтував теорію інтелектуальної технології, відповідно до якої основою розвитку цивілізації є інформаційна концепція. Питанням витоків, наявних тенденцій і формування механізмів інноваційного розвитку присвячено також дослідження Дж. Неша, Дж. Даннінга, Р. Манделла, Ю. Ясинського, А.Тихонова та інших вчених. Проблеми інноваційного розвитку в агропромисловому комплексі досліджується багатьма українськими науковцями. Зокрема варто відзначити праці Н.М. Сіренка, який вивчає та аналізує особливості впровадження науково- технічних інновацій в аграрному секторі економіки. Питання переходу сільськогосподарського виробництва на засади зрівноваженого розвитку у своїх працях піднімають І.В. Бутирська, Г.В. Черевко, О.Л. Попова, Н.В. Зіновчук та ін. [5, 6, 8, 13, 20, 21].

Методологічною основою дослідження є сучасні теорії ринкової економіки, сталого розвитку та регулювання; методи структурно- функціонального аналізу та системного підходу, групування, графічних та табличних методів, систем економічних законів та наукових пропозицій, закони діалектичної логіки, праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно розвитку інноваційної діяльності підприємств АПК на основі використання стратегічного підходу.

В ході проведеного дослідження було з'ясовано, що інноваційна діяльність, в широкому сенсі слова, являє собою діяльність по створенню, освоєнню, розповсюдженню та використанні інновацій. Організація інноваційної діяльності розглядається як процес формування системи забезпечення взаємодії між її суб'єктами і раціоналізації інноваційних процесів. Інноваційний розвиток агропромислового комплексу є складною проблемою, в вирішенні якої вагомий вплив відіграє держава. Перехід господарських систем до інноваційного типу розвитку зумовлений об’єктивними причинами:

- переповненістю світового ринку товарами і сполуками, знайти місце у якому можна, лише сформувавши власну ринкову нішу якісно нового товару;

- здатністю інноваційного типу створювати суттєві конкурентні переваги, що є складовою конкурентоспроможності та економічної стійкості суб’єкта господарювання у невизначному і мінливому ринковому середовищі;

- світовою тенденцією до індивідуалізації потреб, а отже - споживчих характеристик товару;

- прагненням транснаціональних корпорацій монополізувати ринки, що вимагає від менш масштабних суб’єктів господарюванням інноваційної стратегії поведінки на ринку для забезпечення стійкості існування.

Характерними рисами інновацій є те, що інновація перестає бути винятковим і рідкісним економічним явищем. Виникнення ідей і їх реалізація на практиці мають місце у всіх сферах діяльності людини, незалежно від просторового розташування економічної системи та її інтеграції в світовий економічний простір. Інновації пов'язані з високим рівнем ризиків в силу незворотності витрат на наукові розробки, невизначеністю кінцевого результату впроваджених нововведень.

Важливим напрямком стратегій інноваційного розвитку суб'єктів господарювання АПК є організаційне забезпечення даного виду діяльності, важливою складовою якого виступає стимулювання і захист інтелектуального продукту, зміст якого в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу:

1) правовий захист інтелектуальної власності;

2) розвиток патентної системи;

3) удосконалення системи управління новими знаннями;

4) розширення повноважень працівників в прийнятті рішень в і сфері розробки і впровадження інновацій та ін.

Змістом інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств АПК є інвестиційне забезпечення різних інноваційних активів в різних формах, що породжує постійно зростаюче виробництво інноваційної продукції АПК, чим більший приріст виробництва інноваційної продукції АПК на одиницю інвестиційних вкладень в інноваційні активи, тим вище ефективність інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств АПК (рис. 3.3).

Рис. 3.3 - Схема інноваційного розвитку суб'єктів АПК

На сучасному етапі в агропромисловому комплексі виділяють ряд факторів, які обмежують розвиток інноваційних процесів: зниження обсягів державної підтримки сільського господарства, зниження фінансування науково-дослідних робіт за рахунок коштів бюджетів різного рівня, низький рівень професійної підготовки кадрового складу господарюючих суб'єктів аграрної сфери, низька сприйнятливість до інновацій і невисокий рівень інноваційної активності.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, внаслідок яких інновація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється через практичне використання основних методів інноваційного менеджменту (табл. 3.11).

Таблиця 3.11

Методи інноваційного менеджменту

Узагальнено авторами на основі 4, 6, 8, 17, 20, 21

Економічні процеси, що відбуваються в даний час в світі, змінили механізм управління науково-технічним прогресом, вплинули на темпи і характер науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проектно- вишукувальних робіт, на розробку і впровадження інновацій як основи економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності організації та економіки в цілому.

Прийнято виділяти зовнішні та внутрішні фактори, що визначають розвиток різних форм АПК. До зовнішніх факторів належать: ціноутворення на промислову і сільськогосподарську продукцію, рівень податкового навантаження, умови надання кредитів на р озвиток виробництва, ступінь захищеності вітчизняного аграрного ринку продукції АПК, рівень доходів населення.

До внутрішніх факторів належать: природний ресурс та потенціал, матеріально-технічні ресурси галузі та підприємства, рівень розвитку аграрних наукових досліджень, виробничий потенціал, включаючи фінансові та організаційно-управлінські, а також інтеграція структурних ланок АПК (рис. 3.4). Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, внаслідок яких інновація розвивається від ідеї до конкретного продукту (потреба в якому визначається в результаті проведення маркетингових досліджень) і поширюється через практичне використання останнього.

На особливості використання стратегій впливають такі складові інноваційного процесу:

1) стан зовнішнього середовища (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв’язки із зовнішнім середовищем та ін.).

При цьому визначення стратегій у розвитку інноваційної діяльності суб’єктів АПК відбувається у тісному взаємозв’язку з методами інноваційного менеджменту, які можуть бути систематизовані за сферами їх застосування і використовуються відповідно до загальної схеми інноваційного процесу (рис.3.5).

Рис. 3.4 - Зовнішні та внутрішні фактори розвитку форм АПК

[розроблено авторами]

Рис. 3.5 - Загальна схема інноваційного процесу [6, 8, 16, 19]

На сучасному етапі основними напрямами науково-технічного

прогресу у світовому сільському господарстві стали:

а) створення нових, більш продуктивних засобів виробництва, комплексна механізація, автоматизація та електрифікація у всіх галузях рослинництва і тваринництва;

б) розробка інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій виробництва сільськогосподарської продукції;

в) створення ефективних засобів захисту рослин і тварин, гербіцидів, мінеральних добрив, всебічна хімізація сільського господарства.

Важливість створення стратегії діяльності суб'єктів АПК в системі інновацій визначається особливостями інноваційного процесу:

- високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

- неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

- необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

- залежністю від соціально-економічного середовища, в якому він функціонує і розвивається.

Розробка і впровадження інновацій будуть доцільними за умови, що новий товар чи послуга вигідно відрізнятиметься за певними параметрами від аналогічних товарів конкурентів, тобто, матиме конкурентні переваги. Для цього необхідно ретельно досліджувати ринок і його потреби, як явні так і приховані.

Вказані особливості необхідно враховувати при визначенні змісту маркетингових процедур в рамках стадій інноваційного процесу на підприємстві (рис.3.6), оскільки специфіка інноваційного процесу є такою, що

центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень (з метою розробки інновації) до сфери збуту.

Рис. 3.6 - Стадії інноваційного процесу на підприємстві АПК

[розроблено авторами]

Спільним для організації інноваційної діяльності і виробу відповідних стратегій розвитку є забезпечення сприятливих умов щодо економічного розвитку підприємств АПК. Вироблення спільного підходу щодо перспектив інноваційної діяльності є важливим тим, що в умовах глобалізації відбувається уніфікація напрямків економічного розвитку.

Таким чином, для успішного розвитку сільського господарства необхідно використання не окремих досягнень науки і техніки, а їх комплексу, що охоплює всі аспекти науково-технічного прогресу. Завданням розвитку пріоритетних галузей сільського господарства в світі була підтримка тих виробництв, які мають потенційні переваги на внутрішньому або світовому ринку, але без державної підтримки і регулювання не можуть в повній мірі реалізувати цей потенціал. Держава є головним суб'єктом управління інноваційним розвитком. Реалізуючи інноваційну модель розвитку, вона визначає пріоритети науково-технічної діяльності і підтримує їх розвиток через систему фінансово-кредитних та податкових інструментів, формує організаційні механізми інформаційного і ресурсного забезпечення інноваційної діяльності, створює умови для зростання науково-технічного потенціалу країни. З цією метою розробляється законодавча база, яка визначає правові, економічні та організаційні умови науково-технічної та інноваційної діяльності, регулює відносини між суб’єктами науково-технічної та інноваційної діяльності, встановлює порядок та умови надання фінансової підтримки юридичним особам, що здійснюють науково-технічну та інноваційну діяльність. Держава також визначає стратегічні і поточні завдання у сфері інноваційної діяльності, формуючи довгострокову і поточну інноваційну політику.

Виділимо основні цілі інноваційної політики для суб’єктів АПК:

1) визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку суб’єктів АПК;

2) пряме державне фінансування важливих інноваційних проектів агропромислового комплексу для реалізації програм структурної перебудови економіки;

3) підтримка нових конкурентоспроможних виробництв, які можуть здійснити технологічний прорив і створити основу матеріально-технічної бази довгострокового економічного зростання агропромислового комплексу;

4) формування єдиного технологічного простору;

5) здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності, яка б створювала відповідні мотиваційні преференції для сільського господарства;

6) створення умов для збереження, розвитку і ефективного використання інноваційного потенціалу;

7) формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

8) пряме державне фінансування розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

9) регулювання інноваційної діяльності АПК в регіонах (раціональне розміщення інноваційного потенціалу, вирівнювання соціально- економічних диспропорцій розвитку регіонів);

10) заохочення іноземних інвесторів до створення спільних підприємств, що виготовляють сільськогосподарську продукцію;

11) сприяння трансферу технологій з найперспективніших інноваційних напрямків, впровадження міжнародних стандартів для виробництв АПК;

12) стимулювання експортно-імпортних операцій у торгівлі

інноваційними товарами, послугами тощо.

За останні декілька років спостерігається тенденція розвитку національних підприємств з випуску продуктів харчування, які поступово витісняють іноземні товари з своїх ринків. На прикладі підприємства по виробництву хлібопродуктів, розглянемо цілі та стратегії цього підприємства (таб. 3.12).

Особливістю цієї продукції є те, що вона має кращу технологію виробництва, ніж на існуючих підприємствах галузі, що суттєво покращить якісні показники продукції. Це забезпечує новому продукту наступні конкурентні переваги: високу якість кінцевої продукції та сприяє ресурсозбереженню.

Таблиця 3.12

Цілі й стратегія підприємства по виробництву хлібопродуктів

Керівництво підприємств АПК управляє процесами інноваційного розвитку за допомогою системи економічних інструментів. Необхідна для управління інформація щодо зовнішнього середовища і власне про об'єкт управління надходить через систему інформаційного забезпечення.

Наявність зворотного зв'язку між системою інформаційного забезпечення і керівництвом підприємства характеризує той факт, що управлінню об'єктивно притаманні елементи адміністрування. Зворотний зв'язок з цілями управління свідчить, що формування й уточнення цілей виконується в процесі управління. Інноваційний розвиток конкретного підприємства впливає на стан ринку в цілому, про що свідчить зворотний зв'язок між зовнішнім середовищем і підприємством, який здійснюється через систему інформаційного забезпечення (табл. 3.13). До того ж, має вибудовуватись система управління інноваційною діяльністю на мікрорівні, одною із функцій якої є контроль за виконанням заходів, спрямованих на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку (за термінами, обсягами, ступенем ефективності).

Таблиця 3.13

Структура і рівень інноваційного потенціалу організації [1, 3, 9, 14, 19, 23]

В основу розробки концепції інноваційної системи для суб'єктів АПК має бути покладено безпосередню взаємодію всіх ланок сільського господарства, розробки і реалізації загальної довгострокової стратегії інноваційного розвитку.

Отже, організація інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі неможлива без участі держави як об'єктивно необхідного координатора і регулятора інноваційних процесів. В умовах ринкових відносин держава повинна надавати можливість регулювати вплив на інноваційний процес в АПК шляхом забезпечення науково обґрунтованого ціноутворення, проведення фінансової політики, стимулювання діяльності та надання послуг інвестицій, цільового державного фінансування, вибору основних напрямів інвестиції і капіталовкладення, складання показників платоспроможності капітальних вкладень. Впровадження інновацій та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва формує нові виклики: галузі потрібні більш кваліфіковані кадри, потрібен комплексний підхід до проблеми зайнятості, в тому числі створення переробних підприємств, наближених до виробництва сільськогосподарської сировини, програм навчання та перенавчання персоналу. Проблеми, які стоять перед суб’єктами АПК, можливо вирішити тільки в руслі сталого інноваційного розвитку. В результаті дослідження ми визначили основні стратегічні напрямки інноваційного розвитку суб’єктів господарювання АПК: забезпечення правового регулювання інноваційного розвитку та захисту інтересів його учасників, здійснення прямої підтримки створення і освіти інновацій, визначення і реалізація пріоритетного розвитку, розвиток ефективних форм партнерства і кооперації, формування організаційно-економічних структур, підготовка кадрів до сфери інноваційної діяльності для АПК, пріоритетний розвиток матеріально технічної бази АПК, розвиток міжнародного співробітництва в області інновацій. Запропоновані стратегічні напрямки є універсальними, оскільки дозволяють проаналізувати ефективність інноваційної діяльності підприємства як у цілому, так і ефективність конкретного підприємства АПК, а також сформувати або відкоригувати стратегію сталого розвитку інновацій для отримання додаткових конкурентних переваг у динамічному ринковому середовищі.

Список використаної літератури:

1. Алтухова Н.В. Проблеми інноваційного розвитку агропромислового комплексу України / Н.В. Алтухова // Агросвіт. - 2012. - № 2. - С. 48-54.

2. Волосюк М.В. Напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку агропромислового комплексу України // Проблеми науки.- 2012.-№12. - С. 19- 23.

3. Гнаткович О.Д. Активізація інновацій у сільське господарство України // Ефективна економіка.- 2009 // www.economy.nayka.com.ua.

4. Гросул В.А. Проблеми інноваційної діяльності в Україні // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму.-2010.-№1(3), Т. 1. - С. 76-82.

5. Дудар Т.Г. Інноваційний менеджмент: навч. посібник / Т.Г. Дудар, В.В. Мельниченко. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 256 с.

6. Захарченко В.І. Інноваційний менеджмент: теорія і практика в умовах трансформації економіки: навч. посібник / В.І. Захарченко, Н.М. Корсікова, М.М. Меркулова. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 448 с.

7. Інновації та наука: Статистичний бюлетень. - К.: Державна служба статистики України, 2012. - 45 с.

8. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком. - 2-ге вид, перероб і доп. - Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга»,

2005. - 324с.

9. Ільїн В.Ю., Ільїна О.В. Конкурентоспроможність аграрних підприємств на інвестиційно-інноваційних засадах в умовах глобалізації. - Сєвєродонецьк: вид-во «Ноулідж», 2016. - 497 с.

10. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України.-2007.-№3. - С. 40-51.

11. Концепція науково-техічного розвитку галузей агропромислового

виробництва України до 2015 року // www.ua-info.biz.

12. Лайко П.А. Удосконалення інноваційної діяльності в АПК - вимоги часу. / П.А. Лайко, М.Ф. Бабієнко, П.М. Музика, Є.А. Бузовський, О.І. Гойчук, М.М. Кулаєць // Економіка АПК. - 2007. - № 12. - с. 85-91.

13. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент. - К.: Центр навчальної

літератури, 2007. - 400с.

14. Микитюк П.П., Сенів Б.Г. Інноваційна діяльність. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 392с.

15. Ревенко М. Удосконалення державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки // Економіка України.- 2011.-№12. - С. 51-55. 12.Саблук П. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України // Економіка України.- 2008.-№12. - С. 4-18.

16. Рюли Э. Исследование стратегических процессов в организации / Э. Рюли, С. Шмидт //Проблемы теории и практики управления. - № 5. - 2000. - С. 99-104.

17. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент. - К.: Академвидав,

2006. - 464с.

18. Степова С.В. Економічні аспекти активізації інноваційної діяльності підприємств АПК. / С.В. Степова //Економіка АПК. - 2010. - № 23. - с. 11-17.

19. Стратегічний інноваційний розвиток підприємств: моделі та механізми: монографія /М.Є. Рогоза, К.Ю. Вергал. - Полтава : РВВ ПУЕТ, 2011. - 136 с.

20. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. Учебник для вузов. 6-е изд. /Р.А. Фатхутдинов - СПб: Питер. 2008. - 448 с.

21. Штрайегг Г. Тенденции и перспективы развития стратегического менеджмента // Пробемы теории и практики стратегического управления. - 2000. - №5. - С.93-98.

22. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала и цикла конъюнктуры): Пер. с нем. / Й.Шумпетер. - М.: Прогресс, 1982.

3.7.